Метафізика гри в романі Джоан Гарріс «Джентельмени та гравці»

Abstract

У статті досліджено шляхи актуалізації гри в романі Джоан Гарріс «Джентельмени та гравці» на рівні поетики, з’ясовано філософську концепцію гри у творі, зокрема в метафізичному та антропологічному аспектах. У філософській думці ХХ століття гру переважно розглядають як феномен, який не піддається раціональному поясненню, як елемент творчості, авторську стратегію. Осмислення цього феномену у контексті буття людини, корелювання гри з уявою, фантазією, свободою оприявнюють метафізичний дискурс гри в романі Джоан Гарріс «Джентельмени та гравці». Героїня роману здійснює ряд убивств, організовуючи при цьому свій світ як захопливу гру, в якій ці вчинки набувають для неї особливого сенсу. Розкриваючи соціальні причини злочину, авторка зосереджується не лише на психологічному аспекті, а й на філософському дискурсі роману, який оприявнюється через феномен гри. Завдяки першоособовій нарації письменниця показує внутрішні переживання Джулії Снайд, її взаємини з іншими персонажами, простежує мотиви, які спонукали дівчину до скоєння злочинів. Сприйняття героїнею гри як буття, її постійна зміна ролей і масок, самоідентифікація через процес гри дають підстави розглядати роман у філософсько-метафізичному дискурсі. Гра передбачає прояв ірраціональних, несвідомих процесів у психіці людини, показує дисбаланс між реальністю і вигадкою в житті героїні. Через гру Джулія Снайд заперечує суспільну регламентацію, прагне свободи, що є виявом трансгресії. Джоан Гарріс відображає свідомість сучасної людини у зв’язку зі світом, простежує процес самоідентифікації героїні, котра самостійно намагається зрозуміти мотиви своїх вчинків. Дослідження дає можливість глибше зрозуміти та інтерпретувати творчість і філософування Джоан Гарріс, окреслює подальше вивчення сучасного роману в міждисциплінарному дискурсі.

The article examines the ways of actualising play in Joan Harris’s novel “Gentlemen and Players” at the level of poetics and elucidates the philosophical concept of play in the work, particularly in its metaphysical and anthropological aspects. In 20th century philosophical thought, play is often seen as a phenomenon that resists rational explanation, characterised as a creative element and a strategic choice by the author. By exploring play in the context of human existence and linking it to imagination, fantasy, and freedom, we uncover the more profound metaphysical discourse present in Harris’s “Gentlemen and Players”. The heroine commits a series of murders, organising her world as an exciting game in which these actions acquire a special meaning for her. Revealing the social causes of the crime, the author focuses not only on the psychological aspect but also on the philosophical discourse of the novel, which is shown through the phenomenon of play. The author reveals Julia’s inner experiences, relationships with other characters, and the motivations behind her criminal actions through first-person narration. Julia’s perception of play as a form of existence, along with her constant role changes and the masks she wears, highlights her self-identification through the game. This perspective allows us to examine the novel within a philosophical and metaphysical framework. The concept of play unveils irrational and unconscious processes within the human psyche and illustrates the imbalance between reality and fiction in Julia’s life. Through her engagement in play, Julia rejects societal regulations and seeks freedom, which represents a form of transgression. Joan Harris captures the consciousness of the modern individual about the surrounding world and explores her protagonist’s journey of self-discovery as she attempts to understand the motives behind her actions. The study provides an opportunity to more deeply understand and interpret the work of Joan Harris and her philosophising and outlines further analysis of the modern novel in an interdisciplinary discourse.