Coping with lexical gaps: strategic handling of non-equivalent items

Abstract

The article addresses the challenge of non-equivalent vocabulary, which stands as one of the key issues in contemporary translation studies. In an era characterized by rapid globalization, intense intercultural exchange, and advancements in information technology, the role of language mediation is becoming increasingly vital. Translation is evolving beyond a mere tool for conveying information between languages; it has become a crucial aspect of intercultural communication, essential for preserving the semantic, stylistic, and cultural nuances of the original text. The translation of non-equivalent vocabulary – linguistic units that lack a precise equivalent in the target language due to their strong ties to specific national and cultural contexts – presents particular difficulties. These lexemes often encapsulate unique elements of both material and spiritual culture, ethnic realities, traditions, daily life, and the historical experiences of distinct linguistic communities. The article delves into the interpretation of the term “non-equivalent vocabulary” and examines the functional role of such units within text structures, alongside potential translation strategies that vary according to the genre and pragmatic characteristics of the original work. Special attention is given to literary translation, where even minor lexical nuances carry significant weight. In such cases, conveying non-equivalent units requires not only linguistic proficiency but also cultural competence. The study emphasizes that the successful rendering of these elements is essential for the authenticity and expressiveness of translated works. It also touches upon the role of translator creativity and adaptability in navigating lexical gaps. Ultimately, the research contributes to a deeper understanding of how language operates in cross-cultural contexts and highlights the evolving role of the translator as a cultural mediator.

У статті розглядається проблема безеквівалентної лексики як одного з ключових викликів у сучасному перекладознавстві. В умовах стрімкої глобалізації, інтенсивного міжкультурного обміну та розвитку інформаційних технологій, мовне посередництво набуває дедалі більшого значення. Переклад стає не лише інструментом передачі інформації між мовами, але й важливою складовою міжкультурної комунікації, що забезпечує збереження семантичних, стилістичних та культурних нюансів оригіналу. Особливу складність становить переклад безеквівалентної лексики – мовних одиниць, які не мають точного відповідника у мові перекладу через свою тісну пов’язаність із національно-культурним контекстом. Такі лексеми часто відображають специфічні елементи матеріальної чи духовної культури, етнічні реалії, традиції, побут, а також історичний досвід певної мовної спільноти. У статті акцентується увага на тлумаченні визначення терміна «безеквівалентна лексика» та розглядається функціональна роль таких одиниць у структурі тексту, а також можливі стратегії їх перекладу залежно від жанрових і прагматичних характеристик оригіналу. Зокрема, підкреслюється, що в художньому перекладі, де кожен елемент мовлення має високий семантичний та стилістичний потенціал, адекватна передача безеквівалентної лексики вимагає глибокого розуміння як мовної системи, так і культурного контексту джерельної мови, У статті аналізуються різні підходи до перекладу безеквівалентної лексики: транслітерація, калькування, описовий переклад, використання функціональних аналогів тощо. Порівнюється ефективність цих методів у конкретних перекладацьких випадках. Отже, дослідження безеквівалентної лексики не лише сприяє розвитку теорії перекладу, а й поглиблює розуміння механізмів міжкультурної комунікації загалом,, відкриваючи нові горизонти для подальших наукових розвідок у галузі мовознавства, етнолінгвістики та комунікативної лінгвістики.