Прапори як елементи військової комунікації: символіка та мовний код прапорів Стародавнього Китаю

Abstract

Стаття присвячена дослідженню прапорів як комплексного комунікативного явища в межах військової культури Стародавнього Китаю, з особливим акцентом на їхню символіку та мовний код. У рамках міждисциплінарного підходу розглянуто прапори не лише як візуальні маркери, що забезпечували ідентифікацію військових підрозділів, а й як засіб стратегічної комунікації, що відігравав критичну роль в організації бойових дій, управлінні військами та підтриманні дисципліни. Прапори функціонували як інструменти оперативного передавання наказів, забезпечували координацію дій у реальному часі та слугували засобом підтримання бойового порядку в умовах обмеженої доступності вербальної або письмової комунікації. Особлива увага приділена аналізу кольорової гами, геометричних форм та розташування символів на прапорах у контексті традиційної китайської космології, зокрема концепції п’яти елементів (у-сін), яка визначала не лише філософське, а й практичне мислення в царині військової справи. У цьому контексті прапори виступали як носії культурно значущих повідомлень, де кожен елемент був наповнений семантичним навантаженням і виконував функцію специфічного знакового коду. Аналіз такого коду дозволяє виявити глибинні зв’язки між мовними одиницями, термінологічним апаратом, символічним мисленням та організаційною структурою армії. У дослідженні обґрунтовано актуальність вивчення прапорів як елементів мовної системи, що функціонувала в межах специфічної професійної галузі – військової комунікації. Вивчення термінів, пов’язаних із типологією прапорів (сигнальні, командирські, бойові), їх функціональним призначенням та символічним наповненням дозволяє реконструювати окремі аспекти філософсько-світоглядної парадигми, що домінувала у військовому дискурсі Стародавнього Китаю. Таким чином, прапори аналізуються як складові візуально-лінгвістичної системи, що поєднує в собі елементи філософії, культури, мови та військової практики. Колір, форма та положення прапорів розглядалися як знаки, що передавали структуровані семантичні повідомлення в межах бойового дискурсу. Прапори функціонували як візуальна мова, що була співмірною за складністю з вербальною, проте оптимізованою для умов бойових дій. У роботі доведено, що прапори не лише виконували комунікативну функцію, а й сприяли формуванню військової ієрархії, дисципліни та колективної ідентичності. З філологічної точки зору, їхнє вивчення дозволяє розглядати військову комунікацію як семіотичну систему, у якій поєднуються мова, культура та візуальні знаки. Дослідження має теоретичне значення для розуміння альтернативних мовних систем і практичне – для реконструкції історичних форм комунікації й аналізу культурних кодів, що лежали в основі організації давніх армій.

This article explores military flags as a complex communicative phenomenon within the military culture of Ancient China, with particular emphasis on their symbolism and linguistic code. Adopting an interdisciplinary approach, the study examines flags not only as visual markers used to identify military units but also as instruments of strategic communication that played a critical role in the organization of combat operations, troop management, and the maintenance of discipline. Flags functioned as tools for the rapid transmission of commands, facilitated real-time coordination, and helped preserve battlefield order under conditions of limited verbal or written communication. Special attention is given to the analysis of color schemes, geometric shapes, and the arrangement of symbols on flags in the context of traditional Chinese cosmology – particularly the concept of the Five Elements (Wu Xing) – which shaped both philosophical and practical approaches to warfare. In this context, flags are interpreted as carriers of culturally significant messages, with each element bearing semantic weight and serving as part of a specific semiotic code. The analysis of this code reveals deep interconnections between linguistic units, specialized terminology, symbolic thinking, and the organizational structure of the army. The study substantiates the relevance of examining flags as components of a linguistic system functioning within the specialized domain of military communication. The analysis of terminology related to the typology of flags (signal, command, battle), their functional purposes, and symbolic content enables the reconstruction of key aspects of the philosophical and ideological paradigm that dominated military discourse in Ancient China. Thus, flags are analyzed as components of a visual-linguistic system that integrates elements of philosophy, culture, language, and military practice. The color, shape, and positioning of flags are considered signs conveying structured semantic messages within the framework of the combat discourse. Flags functioned as a visual language comparable in complexity to verbal communication, yet optimized for the conditions of warfare. This study demonstrates that flags not only served a communicative function but also contributed to the formation of military hierarchy, discipline, and collective identity. From a philological perspective, their examination allows military communication to be understood as a semiotic system that unites language, culture, and visual signs. The research holds theoretical significance for the understanding of alternative linguistic systems and practical value for the reconstruction of historical forms of communication and the analysis of cultural codes underlying the organization of ancient armies.