Про лінгвокультурологічну та етнопсихологічну специфіку ідіоматики

Abstract

У статті розглядається лінгвокультурологічна методика дослідження акумулюючої властивості слова та фразеологізму. Авторка висловлює припущення, що здатність акумулювати культурні смисли є природною особливістю будь-якої живої мови, яка передається з покоління в покоління. У статті розрізняються два рівні прояву культурного фону: 1) відображення особливостей окремого слова або фразеологізму; 2) вплив світоглядного фактора на мову взагалі та її словниковий запас зокрема. Витоки конотації вбачаються в історії та культурі народу, що дає підстави стверджувати про наявність етимологічної пам’яті слова. Ось чому через вокабуляр ми можемо виявити й ідентифікувати культурно зумовлені специфічні конфігурації, характерні для різних народів світу. Помітну роль відіграють тут ключові або центральні слова, тобто ті, що здатні виявляти особливо значущі концепти конкретної культури. У статті робиться висновок про те, що культурний компонент значення є не тільки в безеквівалентній лексиці, але також і в тій, яка, знаходячись на поверхні, виступає еквівалентною в інших мовах. Лінгвокультура сьогодні стоїть перед необхідністю вироблення методології наукового пошуку, системи методів, методик і прийомів, адекватних глибині й витонченості зв’язків між словом і культурним смислом, який за ним стоїть.