Особливості прогресування рухових порушень при хворобі Паркінсона

Abstract

Актуальність. Хвороба Паркінсона (ХП) відноситься до нейродегенеративних захворювань, зупинити прогресування яких на сьогодні залишається невирішеною проблемою. Вивчення факторів, що впливають на прогресування рухових порушень при ХП залишається актуальною проблемою практичної медицини. Мета. Вивчити динаміку прогресування рухових розладів при ХП у залежності від феноменологічних характеристик ХП. Матеріал та методи. Проведено відбір 135 хворих на хворобу Паркінсона. Хворі основної групи були поділені на підгрупи: акінетико-ригідний варіант (41 пацієнт, що становить 30,4% основної групи), ригідно-тремтливий (68 пацієнтів – 50,4%) та тремтливий (26 пацієнтів – 19,2%). Середній вік хворих 62,1±10,9 років. Оцінка рухових порушень проводилась за Уніфікованою Шкалою Оцінки Хвороби Паркінсона (UPDRS, 2008). Було задіяно методи поперечного зрізу та «випадок-контроль». Серед статистичних методів обробки інформації використовували однофакторний дисперсійний аналіз. Результати. Тремор виявився більш вираженим та більш характерним для пацієнтів із початком захворювання після 60 років, тоді як серед молодших осіб хвороба проявляється перш за все гіпокінезією та ригідністю. Відмінність між середнім віком початку захворювання у пацієнтів з акінетико-ригідною формою та хворих із тремтливою формою хвороби Паркінсона сягає в середньому 7,1 років (р=0,030). Пацієнти чоловічої статі характеризувались достовірно більшим ступенем ригідності (9,2±4,6), ніж жіночої (6,4±3,9) (р=0,00026). Спостерігали також хоча і слабкий, але достовірний прямий кореляційний зв’язок ступеня ригідності із віком пацієнтів із значенням коефіцієнта кореляції Пірсона r=0,19 при р=0,025. Застосування регресійного аналізу встановило, що при відмінності у 10 років віку середня відмінність у ступені ригідності складає 0,79±0,35 бали. У досліджуваних пацієнтів спостерігали значний ступінь прогресування ригідності з часом навіть попри застосування комбінованої терапії, про що свідчить помірний рівень кореляції ступеня ригідності з тривалістю захворювання (r=0,34, р=6•10-5, перестановочний тест). Кожен рік перебігу ХП призводить до збільшення ригідності в середньому на 0,42±0,10 бали. У чоловіків в середньому спостерігали глибшу гіпокінезію (21,0±9,6), ніж у жінок (15,7±7,5) (р=0,00062), тривалість перебігу хвороби мала помірний вплив (r=0,36, p=1,5•10-5). Кожен рік перебігу ХП призводить до збільшення гіпокінезії на 0,88±0,20 і ступеня тремору на 0,33±0,09. Існує слабка кореляція ступеня постуральної нестабільності із віком (r=0,24, p= 0,0048,) і помірна кореляція з тривалістю захворювання (r=0,41, p<1•10-5). За 10 років перебігу ХП постуральна нестійкість зростає на 0,98±0,19 бали. Підвищений рівень труднощів у повсякденній діяльності статистично значимо корелював із тривалістю захворювання. Спостерігалась очікувана сильна кореляція ступеня за шкалою Hoehn та Yahr із тривалістю захворювання (ρ=0,57, р=4,8•10-13). Висновки. Феноменологічні варіанти ХП відрізняються за віком початку захворювання. У чоловіків прогресування рухових проявів ХП відбувається достовірно швидше, ніж у жінок. Тривалість захворювання достовірно корелює з прогресуванням всіх рухових проявів ХП (акінезії, ригідності, тремору, поступальної нестійкості). Порушення рівноваги достовірно швидше прогресує у чоловіків, пацієнтів похилого віку та хворих з тривалим перебігом захворювання. Прогресування ХП (за показниками рівноваги) достовірно швидше відбувається при акінетико-ригідних варіантах в порівнянні з тими, що супроводжуються тремором. Подальший аналіз результатів спостережень дозволить визначити фактори, які впливають на різницю між темпами прогресування рухових проявів ХП при різних феноменологічних варіантах ХП.