Ефективність використання періотестометрії в пародонтології

Abstract

Серед клінічних методів обстеження хворих на хронічний генералізований пародонтит, рухомість зубів, поряд з глибиною пародонтальних кишень, характером епітеліального прикріплення ясен, а також даними рентгенологічного дослідження є невід’ємним критерієм при постановці остаточного діагнозу в сучасній пародонтології. Як автоматизований метод аналізу параметрів рухомості зубів різних функціональних груп, при клінічно здоровому пародонті, використали періотестометрію та прилад Periotest-M. Обстежено 30 хворих та отримано 7560 показників періотестометрії з зубів різних функціональних груп. Проаналізувавши результати, встановлено, що найбільш стійкими фронтальними зубами верхньо- та нижньощелепної зубної дуги є ікла верхньої щелепи. Серед малих кутніх зубів найменш стійкі малі кутні зуби верхньощелепної зубної дуги, а нижні великі кутні зуби мають нижчі показники періотестометрії (ПТ) у порівнянні з верхніми. Періотестометрія характеризується простотою використання приладу “Periotest-M” та відносною точністю отриманих результатів, і є прогностичною в плані дослідження пародонтальної патології. Ключові слова: хронічний генералізований пародонтит, рухомість зубів, періотестометрія