Психо-соціальні реабілітаційні послуги – основна складова успішної реабілітації інвалідів по психічним розладам

Abstract

Десять років тому Всесвітня організація охорони здоров’я затвердила значення про психосоціальну реабілітацію – використання терміну "психосоціальний", а не психіатричний – мається на увазі, як зазначав Вульф Ресслер у його ретельному огляді, перехід від моделі хвороби до моделі соціального функціонування. Психо-соціальна реабілітація веде до двох областей широкого втручання: перша спрямована на підвищення компетенції окремих осіб, друга спрямована на впровадження змін у навколишнє середовище, щоб покращити якість життя людей. Проте в наступні роки набагато більше уваги було приділено розробці індивідуальних підходів, що призвело до вузького уявлення про психо-соціальну реабілітацію як набір більш-менш визначених методів, орієнтованих на хронічні психічні розлади. Насіння психосоціальної реабілітації були засіяні після епохи деінституціалізації 1960-х та 70-х років. Невдачі в реалізації політики деінституціалізації, коли пацієнти, які до цього часу обмежувались режимом охорони психіатричних лікарень, були випущені в спільноту, яка ще не була спрямована на їх сприйняття та розміщення. Що стосується механізмів надання послуг, то протягом останніх двох десятиліть відбулися значні події. Це розвиток житлових центрів та інших закладів, таких як центри денного догляду для реабілітаційних послуг, які відповідають місцевому соціокультурному контексту в різних країнах. Ці заклади відрізняються залежно від критеріїв прийому пацієнтів, філософії та методів управління.