Антропонімія чеської актової мови 14 – початку 18 століття (на основі пам’ятки «Lístiny a zápisy Bělské o věcech městských i sedlských z let 1345–1708»)

Abstract

У статті досліджуються склад та динаміка вживання складених власних особових назв у чеській актовій мові 13-17 століть. Статистичні дані розвідки засвідчили основні тенденції у розвитку старочеської антропонімії даного періоду: у ХV ст. з’явилася тенденція до стійкого збільшення дволексемних антропонімів, а 17 століття стало точкою відліку у напрямку до закріплення їх у мовленнєвій практиці чехів, та поступового становлення національної чеської антропонімоформули. Найбільш поширеною дволексемною моделлю іменування осіб з 17 століття є особове ім’я + прізвисько.