Політичне виховання студентів: соціально-педагогічний аспект

Abstract

Актуальність політичного виховання студентів у вітчизняних закладах вищої освіти полягає в компенсації недоліків цього виховання в родині, у набутті цією молоддю політичної культури, яка стане і її своєрідним соціальним захистом, і умовою громадянської стабільності та, водночас, забезпечить суспільну динаміку правовими, а не революційними засобами. Метою публікації є: виявлення причин гальмування політичного виховання українських студентів, проаналізувавши провідні законодавчі документи щодо освіти; обґрунтування соціально-педагогічної сутності цього виховання, порівнюючи поняття «соціальне виховання» та «політичне виховання»; доведення ефективності соціально-педагогічного підходу до політичного виховання вітчизняних студентів у період демократизації суспільства. Методи дослідження: аналіз провідних законодавчих документів щодо освіти, термінологічний аналіз понять «соціальне виховання» та «політичне виховання», «громадянське виховання», їх систематизація, узагальнення. Демократична сутність соціальної педагогіки забезпечує трактування «політичного виховання» як цілеспрямованого процесу створення сприятливих умов політичного розвитку студентів, який є частиною їх соціального, а конкретно – громадянського вдосконалення. Метою політичного виховання студентів, з соціально-педагогічного погляду, є сприяння сходженню ними від політичної грамотності через політичну компетентність до політичної культури (ціннісне ставлення до політичного буття, політична суб’єктність, політична творчість, критичне сприйняття політичної інформації, політичне співробітництво, позитивна політична комунікація тощо). Соціально-педагогічний підхід до політичного виховання реалізується не лише через безпосередню роботу зі студентами, стимулюючи їх політичне самовиховання, але й опосередковано через соціальне середовище, як ЗВО, так і залучаючи різноманітні соціальні інститути та заклади: молодіжну субкультуру, ЗМК, заклади культури та мистецтва, правоохоронні органи, віртуальні соціальні мережі тощо.

The relevance of students’ political education at national higher education institutions lies in compensating the flaws of this kind of education within a family, in gaining by these young people the political culture that will become their special social protection, and a condition for civil stability, while, simultaneously, providing the social dynamism with legal, not revolutional means. The aim of this paper is to discover the reasons that slow down the political education of Ukrainian students by analyzing the leading legislative documents regarding education; to justify the social-pedagogical nature of this education by comparing the concept «social education» with «political education»; to prove the effectiveness of the social-pedagogical approach to political education of nation’s students during the period of society democratization, its decentralization. After analyzing the laws of Ukraine «On education», «On higher education», the Concepts of national education of student youth and national-patriotic education of children and youth, we have reached a conclusion that they reflect the lack of understanding of the meaning of political education on the state level, or a fear of one, just like it was with «national education» during soviet times. Fear of political education is tied to matching it, as we believe, with youth choosing certain political values, and because the authoritativeness of the higher education system is still not completely out of the soviet past, «choosing» may turn to «coercing» the higher education recipients to follow certain political values. This is facilitated by the definition of this term by political scientists as well. The democratic nature of social pedagogy ensures its representation as a purposeful process of creating favorable conditions for students’ political development, which is part of their social, particularly civil, development. The aim of political education of students, from the socialpedagogical point of view, is to promote their growth from political literacy through political competence to political culture (value-based approach to political being, political subjectness, political creativity, critical perception of political information, political cooperation, positive political communication etc.). The social-pedagogical approach to political education is realized not only through immediate work with higher education recipients, stimulating their political self-education, but also through mediums of social environment, like HEI, as well as through including various social institutions and establishments: the youth’s subculture, means of mass communication, culture and art establishments, law enforcement authorities, virtual social networks etc.

Актуальность политического воспитания студентов в отечественных высших учебных заведениях состоит в компенсации недостатков этого воспитания в семье, в овладении этой молодежью политической культурой, которая станет и её своеобразной социальной защитой, и условием гражданской стабильности и , одновременно, обеспечит общественную динамику правовыми, а не революционными средствами. Цель публикации – выявление причин торможения политического воспитания украинских студентов, проанализировав ведущие законодательные документы относительно образования; обоснование социально-педагогической сущности этого воспитания, сравнивая понятия «социальное воспитание» и «политическое воспитание»; доказательство эффективности социально-педагогического подхода к политическому воспитанию студентов в период демократизации общества. Целью политического воспитания студентов, с социально-педагогической точки зрения, является благоприятствование их восхождению от политической грамотности через политическую компетентность к политической культуре (ценностное отношение к политическому бытию, политическая субъектность, политическое творчество, критическое восприятие политической информации, политическое сотрудничество, позитивная политическая коммуникация и т.д.). Социально-педагогический подход к политическому воспитанию реализуется не только через непосредственную работу со студентами, стимулируя их к политическому самовоспитанию, но и опосредовано через социальную среду, как ВУЗа, так и привлекая разнообразные социальные институты и учреждения: молодежную субкультуру, СМК, учреждения культуры и искусства, правоохранительные органы, виртуальные социальные сети и т.д.