Фехтувальний трактат Фіоре Деі Лібері да Прімаріачо " Квітка битви" та рицарські бойові практики другої половини XIV-першої третини XV ст.

Abstract

Стаття присвячена ілюстрованому фехтувальному трактату початку XV ст. «Квітка битви» авторства північно-італійського нобіля Фіоре деі Лібері (нар. біля 1350 – пом. після 1409). Трактат, котрий є найдавнішою збереженою італійською пам’яткою такого жанру, представляє собою серію динамічних малюнків з короткими підписами, що утворює складну систему рухів тіла та маневрів необхідних для застосування різних видів холодної зброї (кинджала, меча, бойового молота, списа) у пішому та кінному ближньому бою. Фіоре пише про себе в передмові до трактату що він розпочав бойову науку з юності і штудував її більше 40 років. Майстер працював у руслі ефективної і, що важливо, панєвропейської традиції бойових мистецтв. Фіоре зазначає що багато подорожував аби вдосконалитися своїх мистецтвах. Майстер дає поради стосовно турнірних поєдинків (їх він називає «боєм за бар’єрами» - combatter in Sbarra), а також і стосовно менш ритуалізованих форм збройного насильства як то битва, війна чи дуель, він працює з усіма актуальними для рицарства мілітарними практиками. Основна мета даної статті полягає у тому аби на матеріалі трактату Фіоре дослідити бойові техніки використання холодної зброї у рицарському середовищі, визначити характерні риси і скласти уяву про їх ефективність. Трактат Фіоре наглядно демонструє те, що рицарський стан в другій половині XIV – перших декадах XV ст. продовжував ігнорувати стрілецьку зброю та дистанційну тактику і залишався носієм традиції ближнього бою. Останній вимагав від шляхетного комбатанта досить широкого спектру бойових умінь та навичок починаючи з рукопашного бою та боротьби без зброї, до складних фехтувальних еволюцій пішки та верхи і врешті, особливої психологічної підготовки, котру Фіоре називав «войовничістю» (valente). У безпосередньому зіткненні, яким би шляхетним і почесним з точки зору рицарського світогляду воно не вважалося, від учасника не очікували жодної куртуазії. Навпаки, всякий прийом, скоро як міг принести перемогу, а з нею честь, славу і зиск, годився в потребі.

The article is devoted to the oldest Italian illustrated fencing manual as of the beginning of the 15th century entitled “Fior di Battaglia” (“the Flower of Battle”). The author, a North-Italian nobleman Fiore dei Liberi da Premariacco, was born in the middle of the 14th century and studied martial arts from his early years throughout Western Europe. His manual consists of a series of dynamic drawings, presenting the highly sophisticated system of gestures or body movements necessary to use various kinds of melee weapons (swords, daggers, poll-axes, and spears) in mounted and unmounted close combat. Fiori operated within the frames of firmly established pan-European medieval martial arts tradition. His advice concerned both tournament duels (called “combatter in Sbarra”) and far less ritualized forms of armed combat: war, battle and duel. The main purpose of this article is to analyse Fiore’s manual as a historical source for studying chivalric melee weapons martial techniques, to define their characteristic features and to build understanding of their efficiency. “The Flower of Battle” clearly demonstrates that chivalry in the second half of the 14th century and the first decades of the 15th century continued ignoring missile weapons and distant techniques in favour of close combat tradition. The latter required from a noble combatant a fairly wide range of fighting skills, ranging from hand-to-hand and unarmed combat to complicated fencing evolutions on foot and on horseback, and finally, the special psychological training that Fiore called "militancy" (“valente”). In a battle, no matter how noble and honorable it might seem, no courtesy was expected from a knight. On the contrary, any martial technique which potentially might bring victory for a combatant, followed by honour, fame and benefit, was regarded appropriate and acceptable.