Практики батьківства і «не-батьківства»: реалії постмодерної соціальності

Abstract

У статті розглядається зміст батьківства як практики і як ідентичності. Зазначено, що цінності сім’ї, шлюбу, батьківства із обов’язкових і непорушних у реальних життєвих ситуаціях обертаються на прагматичні і персоналізуються в практиках дистантної сім’ї, кар’єрного шлюбу, шлюбу вихідного дня, чайлдфрі, ін. Зауважується на тому, що аксіологічний смисл практик шлюбно-сімейного партнерства позначається на структурі і смислах практик батьківства. Відмічено, що в соціальній реальності репродуктивність і батьківство вже не є рядоположними поняттями – між ними втрачається стабільний зв’язок і значення абсолютних цінностей. Розриви: батьківство – репродуктивність, репродуктивність – сексуальність, репродуктивність – спорідненість виявляються соціально-психологічним наслідком змін практик шлюбно-сімейного партнерства та батьківства. Це призводить до того, що батьківство як соціокультурний феномен, пов'язаний із природною потребою продовження роду, в позаінституціональному дискурсі стає «поліконтекстуальним».

В статье рассматривается содержание родительства как практики и как идентичности. Определено, что ценности семьи, брака, родительства из обязательных и нерушимых в реальных жизненных ситуациях становятся прагматичными и персонализируются в практиках дистантной семьи, карьерного брака, брака выходного дня, чайлдфри, др. Артикулируется на том, что аксиологический смысл практик брачно- семейного партнерства не остается непомеченным на структуре и смыслах практик родительства. Отмечено, что в социальной реальности репродуктивность и родительство уже не являются рядоположными понятиями – между ними теряются стабильные связи и значение абсолютных ценностей. Разрывы: родительство – репродуктивность, репродуктивность – сексуальность, репродуктивность – родство рассматриваются как социально-психологическое следствие изменений практик брачно-семейного партнерства и родительства. Это приводит к тому, что родительство как социокультурный феномен, связанный с естественной потребностью продолжения рода, во внеинституциональном дискурсе становится «поликонтекстуальным».

The article discusses the content of paternity as a practice and as identity. It is noted that the values of family, marriage, paternity from obligatory and immutable in real life situations become pragmatic and personalized in the practices of distant family, career marriage, weekend marriage, childfree, etc. It is noted that the axiological sense of the practices of marriage and family partnership affects on the structure and meanings of paternity practices. It is noted that in the conditions of a changed sociality, the asymmetric paternity paradigm is transformed into a symmetrical one. This means that relationships with children do not depend on kinship. Paternity is manifested despite sexual identity and is not divided according to the gender specification of functions related to care and upbringing. It is noted that in the social reality reproduction and paternity are no longer single-row concepts - between them a stable relationship and the value of absolute values are lost. Gaps: paternity - reproduction, reproduction - sexuality, reproduction - kinship are the sociopsychological consequences of changes in the practices of marriage and family partnership and paternity. This leads to the fact that paternity as a sociocultural phenomenon, associated with the natural need for procreation, in non-structural discourse becomes “polycontextual”.