Концепт щастя в Римській лінгвокультурі (на матеріалі "Моральних листів до Луцилія" Сенеки

Abstract

Стаття присвячена характеристиці поняттєвої складової частини етичного концепту щастя в римській лінгво- культурі. Розкрите смислове наповнення концепту як явища давньоримського культурного простору в епістолярній спадщині Сенеки. Ознаками справжнього щастя у філософії мислителя є його тривалість, незалежність від зо- внішніх умов, самодостатність, тісний зв’язок із духовною сферою людини. Щастя – це стан душевного піднесення і задоволення, радість, внутрішній спокій, морально досконале життя, доброчесність і розум, внутрішня відмова від зовнішніх благ, звільнення від страху перед смертю і турбот про продовження життя, хвилювання про інших, задоволення власним життям і теперішньою миттю, насиченість і якість життя, духовна насолода. Умовами його досягнення є обмеження власних потреб, поміркованість у всьому, звільнення від страху, внутрішнє зречення від зовнішніх благ.

The article is about the description of the conceptual component of the ethical concept of happiness in the Roman linguistics culture. The semantic content of the concept as a phenomenon of ancient Roman cultural space in the epistolary heritage of Seneca is revealed. The signs of true happiness in thinker’s philosophy are its duration, independence from external conditions, self-sufficiency, and close connection with the spiritual sphere of man. Happiness is a state of emotional exaltation and pleasure, joy, inner peace, morally perfect life, integrity and intelligence, internal refusal from external good, liberation from fear of death and worries about life prolonging, excitement about others, satisfaction with one's own life and present moment, saturation and quality of life, spiritual pleasure. There are the following conditions for its achievement: limitation of his needs, moderation in everything, liberation from fear, internal renunciation of external goods.