Церковна дяльність митрополита Феофіла (Булдовського) (на матеріалах Галузевого державного архіву СБУ)

Abstract

Статтю присвячено аналізу життя та діяльності організатора й лідера «Лубенського розколу» митрополита Феофіла (Булдовського), котрий розпочав своє священицьке служіння у 1886 р. Автором показано, що ще в 1917 р. Булдовський став одним із провідників українського національного руху серед православного духовенства Полтавської єпархії. Ставши в 1923 р. архієреєм, Феофіл не змінив своїх переконань, прагнучи автокефалії Православної Церкви в Україні. В дослідженні розкриваються причини відмови Булдовського від підтримки Української Автокефальної Православної Церкви й утворення ним власної церковної організації, яку назвав «Братським об'єднанням парафій Української Православної Автокефальної Церкви». На основі збережених у кримінальній справі свідчень самого церковного діяча з’ясовано розвиток Лубенського розколу в східних регіонах України, а також показано реакцію Московської патріархії на діяльність цього угрупування. Акцентовано увагу на причинах припинення архієреєм церковної роботи наприкінці 1930-х рр. й описано намагання відновити ним церковне життя під час німецької окупації України. На підставі показів митрополита Феофіла доведено, що протягом 1942 – 1943 рр. він прагнув очолити Українську Автокефальну Православну Церкву, вважаючи себе найбільш гідною для цього особистістю, й мав натягнуті взаємини з її адміністратором митрополитом Полікарпом (Сікорським), котрий наділив Феофіла титулом митрополита Лівобережної України. Значну увагу приділено контактам архієрея з німецькою окупаційною владою. На закінчення розкрито намагання Булдовського після повернення у Східну Україну радянської влади в надії на затвердження на Харківській кафедрі налагодити контакти з Московською патріархією й з’ясовано обставини його арешту НКДБ та смерті в тюрмі під час слідства.

The article is devoted to the analysis of the life and activity of the Lubny schism organizer, Metropolitan Theophilus (Buldovsky) who started his sacerdotal service in 1886. The author shows that yet in 1917 Buldovsky became one of the leaders of the Ukrainian national movement among the Poltava Eparchy clergy. Having become an Archbishop, Theophilus didn’t change his opinions, dreaming about Orthodox Church autocephaly in Ukraine. The investigation shows up the reasons of the Buldovsky’s refusal from the support of the so-called Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and his formation of on-site church organization, which he named «The Fraternal Union oh Ukrainian Autocephalous Orthodox Church Eparchies». On the bases of the very church leader preserved evidences in the criminal proceeding, it was researched the Lubny schism development, and also was showed the Moscow Patriarchate reaction to that group activity. It is paid attention to the reasons of the Archbishop’s church work stopping at the end of 1930s, and is described his attempts to renew the church life during the German occupation of Ukraine. On the basis of the Metropolitan Theophilus’s evidences, it is proved that during 1942-1943 he aimed to chair Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, considering himself to be the most worthy person for that, and had strained relationship with its Administrator, the Metropolitan Polykarp (Sikorsky), who conferred a title of the Left- Bank Ukraine Metropolitan upon Theophilus. Much attention is paid to the Archbishop’s contacts with the occupational authorities. At the end, the Buldovsky’s attepmts to be adopted at the Kharkiv Cathedra after Soviet power returning to the East Ukraine, and to arrange the contacts with Moscow Patriarchate are revealed. His arrest circumstances by NKVD and death in prison during investigation are also clarified.