Імперія Габсбургів: притулок, або «тюрма народів»

Abstract

Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 1 (42), 2020 146 УДК 323.1(436) DOI: 10.24144/2523-4498.1(42).2020.202169 ІМПЕРІЯ ГАБСБУРГІВ: ПРИТУЛОК, АБО «ТЮРМА НАРОДІВ» Бевзюк Євгеній Володимирович доктор історичних наук, доцент, професор кафедра міжнародних студій та суспільних комунікацій, ДВНЗ «Ужгородський національний університет E-mail: evbevzuk@gmail.com Researcher ID: G-1062-2019 http://orcid.org/0000-0003-0191-7905 Дорошко Микола Савович доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародного регіонознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка E-mail: doroshko7@ukr.net Головна мета статті дослідити вплив національного пробудження нетитульних етносів монархії Габсбургів на розвиток дезінтеграційних процесів у державі. Теоретико-методологічна основа дослідження передбачає застосування методу комплексного аналізу багатонаціональної Австрійської імперії у контексті цивілізаційного розвитку європейського континенту. В основі концепції лежить методологія взаємодоповнення принципів стадіальності, поліваріантності і цивілізаційної дискретності бачення історії, що також поєднано з розумінням ролі особистості у соціокультурному процесі. Таке бачення історії дозволило обмеженому набору традиційних історичних форм протиставити значну кількість різних «культур», «субрегіонів», що дозволило підкреслити імперську спільність і етнорегіональну відмінність. Автори переконані у тому, що, будучи випадковим творінням історії, монархія Габсбургів тривалий час поєднувала духовно-культурний потенціал народів імперії з політичною практикою австрійської правлячої династії. З другої половини ХVІІІ ст. Габсбурги, маючи на меті прагматично пристосовувати бюрократичну машину макросистеми до рівня зростаючих національних настроїв периферій, стали проводити тактику поміркованих компромісів. Подібний підхід не міг до кінця розв’язати національну проблему, але гарантував подальше існування цілісної держави Габсбургів. До того ж, схильність представників центральноєвропейської династії до «згладжування протиріч», а не до агресивного знищення національних регіональних сил, варто вважати позитивною рисою їх внутрішньої політики. Проте навіть врахування владою Дунайської монархії чинника мультиетнічного складу населення, що сприятливим чином позначилося на розвитку національної культури чехів, словаків, угорців, поляків, українців, хорватів та інших етнічних груп, що водночас, стала підґрунтям для формування національно-державних утворень нетитульних народів імперії, було неспроможним зупинити процес дезінтеграції Австро-Угорської імперії на завершальній фазі Першої світової війни.

The purpose of the study is to show the influence of the national awakening of non-titular ethnic groups in the Habsburg monarchy on the development of disintegration processes in the state. The methodology of the research is based on the principles of historicism, systemicity, author's objectivity, as well as on the use of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-genetic, historical-typological, historical-system) methods. The scientific novelty consists in a comprehensive study of the main factors influencing the process of a national-state revival of non-titular peoples of the Austro-Hungarian Empire. This is, in particular, the study of the impact on the processes of national consolidation of the territorial-political organization of the monarchy, locallyprovincial or land-regional representative institutions, the place and social significance of the national elite of the nontitular peoples of the Habsburg monarchy in the formation of a national idea. The Conclusions. The authors are convinced that, being a random creation of history, the Habsburg monarchy for a long time combined the spiritual and cultural potential of the peoples of the empire with the political practice of the Austrian ruling dynasty. However, even taking into account the authority of the Danube monarchy as a factor in the multi-ethnic composition of the population, which had a beneficial effect on the development of the national culture of the Czechs, the Slovaks, the Hungarians, the Poles, the Ukrainians, the Croats and other ethnic groups, which, at the same time, became the basis for the formation of national-state formations of non-titular peoples of the empire, was unable to stop the process of disintegration of the Austro-Hungarian Empire in the final phase of World War I. So the policy of de-ethnicization of the upper layers of the population in the Habsburg Sstate did not lead to the formation of ethnic groups with an “incomplete social structure”, as argued by Marxists, but this policy caused a certain disbalance or “stratification imbalance” within certain ethnic groups of non-titular nations. At the same time, the ruling elite’s heterogeneity of a number of ethnic groups of the Habsburg Monarchy became a significant factor in deterring their socio-political activity, that resulted in the ruling elite’s indifferent attitude to the ideology of national revival and, consequently, the gentry’s loyal attitude towards the metropolis.