Чехословаччина та Карпатська Україна (1938-1939 рр.): від Мюнхенської конференції до "гібридної війни"

Abstract

Утворення держави під назвою Карпатська Україна в 1938–1939 роках було результатом багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільно-політичного життя Закарпаття. Протягом вісімдесяти років, з тих доленосних подій до наших днів, велись наукові та часто псевдонаукові дискусії про конкретні епізоди, роль та місце конкретних людей у подіях та взагалі про значення того часу для майбутнього розуміння регіональний розвиток та окремі етапи становлення української держави у ХХ ст. Зрозуміло одне – що короткочасне існування автономного, а згодом і незалежного Закарпаття, з альтернативними назвами «Підкарпатська Русь» та «Карпатська Україна» співпало з напруженою політичною кризою в Центральній Європі, яка стала детонатором масштабна та катастрофічна війна для всього людства, яку у світовій історії називають Другою світовою війною. Ситуацію Карпатської України наприкінці 1930-х років слід розглядати як мінімум у двох сферах: як суб’єкт політичних процесів, що відбувалися напередодні Другої світової війни в Центральній Європі, і як один із етапів боротьби Український народ за відновлення власної державності з урахуванням того, що тут ми говоримо лише про окрему частину українських земель. Ставлення Чехословаччини до Закарпаття та до української проблеми загалом суттєво відрізнялося від політики, що стосувалася української ідеї, в інших європейських країнах, насамперед в Угорщині та Польщі. Цей факт, безперечно, сприяв чіткому курсу України президентом Карпатської України Августином Волошиним, хоча і з акцентом на німецьке патронаж, а автономні уряди (насамперед другий, очолюваний А. Волошиним) отримали всебічну підтримку українців у Східній Галичині , з низки європейських країн, США та Канади, які бачили в автономній державі початок майбутнього об’єднав Україну. Активність сучасних антиукраїнських вибухів на карпатоукраїнський напрям можна зрозуміти у світлі поточної війни, яку Росія веде на сході України за допомогою місцевих сепаратистів з «п’ятої колони». Після анексії Криму, захоплення частини Донецької та Луганської областей, російська правляча політична влада використовує ті самі пропагандистські методи, що і угорський іредентизм на Закарпатті свого часу. Як і сьогодні, на території Закарпаття було розпочато «маховик» гібридної війни, головним інструментом якої було створення державою-агресором внутрішніх суперечностей (у державі, обраній для агресії) та конфліктів з їх наступними використовувати для досягнення політичних цілей агресії, які зазвичай досягаються війною. Часи змінилися, методи вдосконалювалися, а мета залишається незмінною - знищити українську державність. На основі аналізу значної історіографії та використання архівних джерел щодо проблеми висвітлено актуальні питання міжнародних відносин та розвиток національно-визвольного руху українського народу за суверенну, незалежну та єдину Україну.