Конотативні вияви імперативних висловлень у сучасній лінгвістиці

Abstract

У сучасній лінгвістиці поняття «імперативність» нерідко вживають як інтуїтивно зрозуміле. Імперативність розуміємо як сукупність деяких обов’язкових значень, які вможливлюють виокремити імперативні висловлення з-поміж інших, а також сформулювати специфіку семантики імператива. Однією з умов імперативності є значення каузального впливу. До обов’язкових компонентів імперативності зараховано значення каузативності, перформативності, контрольованості. Без цих семантичних складників висловлення не може бути охарактеризований імператив, навіть якщо він має дієслівну імперативну форму. Спонукання також кваліфікують як мету імперативного висловлення або як ситуацію, покладену в основу імператива. Іноді спонукальність (директивність) та імперативність використовують як синонімічні поняття. Категорію спонукання вважаємо більш загальною категорією. У будь-якій мові наявні кілька типових способів вираження спонукання, зокрема й непрямі мовні акти, суть яких полягає в тому, щоб зняти категоричність, притаманну імперативності, але досягти максимально схожого перлокутивного ефекту, тобто виконання бажаної дії. Основною умовою ввічливості є усунення категоричності й надання адресатові (виконавцю) свободу вибору. Засоби вираження імперативності не обмежені морфологічними формами наказового способу, оскільки імперативність може бути виражена за допомогою індикатива. Конотація щодо імператива – це компонент спонукального висловлення, за допомогою якого реалізовано зв’язок імперативної форми як мовної одиниці з контекстами її вживання. Структура конотації ґрунтована на асоціативно-образних складниках висловлення і його стилістичному маркуванні, пов’язуючи денотативний і конотативний зміст імператива.

In modern linguistics, the term “imperativeness” is often used intuitively. Imperativeness is the collection of some binding meanings that makes it possible to distinguish imperative utterances from others, as well as to formulate the specifics in semantics of the imperative. One of the conditions for imperativeness is the meaning of causal influence. The compulsory components of imperativeness are the meanings of causality, performativity, controllability. Without these semantic constituents, expression cannot be characterized by an imperative, even if it has a verbal imperative form. Directive is also the purpose of the imperative utterance or as the context underlying imperative. Sometimes directivity and imperativeness are used as synonymous terms. We consider the directivness to be a more general category. In any language, there are several typical ways of expressing an imperativeness, including indirect speech acts, that remove the categoricalness inherent in imperativeness but to achieve the most similar perlocutive effect, that is, to perform the desired action. The basic condition of politeness is to eliminate categoricalness and to give the addressee (the performer) the freedom of choice. The means of imperative expression are not limited to morphological forms of the imperative mood, since imperativeness can be expressed by means of an indicative. The connotation of the imperative is a component of the utterance used to link the imperative form as a linguistic unit with its contextual uses. The connotation structure is based on the associative components of the utterance and its stylistic marking that links the denotative and connotative content of the imperative.