Психоаналітичний аспект образу Долі в українській міфології.

Abstract

У статті розглянуто образ Долі крізь призму психоаналізу К.-Г. Юнга. Доля в народних віруваннях українців може ставати проекцією різних архетипів колективного несвідомого, вона тісно пов’язана з процесом індивідуації (психологічної ініціації) людини. Коли ж така ініціація невдала замість образу Долі з’являється Недоля, назва якої метафорично вказує на невдалий сценарій життя. Найчастіше Доля постає уособленням архетипу Самості (регулюючим центром колективного несвідомого, асоціюється з вищою мудрістю, голосом Бога в людині), який проектується на мудру стару жінку, молодицю, мудрого старого дідуся, «минутника», Долю-ангела. Різновидом архетипу Самості є «четвірність», вона проявляється в казках в образі старенького дідуся, який сідаючи на один з трьох стільців (які є символічно трансформованими образами трьох давніх богинь долі), пророкує щастя чи нещастя новонародженому за тим, з якого матеріалу зроблений стілець. Доля, яка увібрала в себе семантику архетипу Самості, стежить за правильною реалізацією сценарію життя людини. Також на образ Долі проектується архетип Матері – уявлення про трьох дивовижних пряль, що плетуть нитку життя людини. У світлі психоаналізу суперечки цих трьох богинь долі біля колиски дитини відображають амбівалентну природу цього архетипу: добра Мати і страшна/зла Мати. Їх різні побажання для дитини визначають сутність життєвого сценарію, в якому переплітаються злети й падіння. Архетип позитивної Тіні уособлюється в образі Долі-двійника людини, оскільки, згідно з народними віруваннями Доля-двійник здатна долати межі часу і простору – бачити події майбутнього. Біда, як і Доля, теж є своєрідним двійником людини, метафоричним уособленням архетипу Тіні, але вже Тіні негативної, оскільки здійснює деструктивний вплив на життя особи. Образ Біди є персоніфікацією зла, котре існує в душі людини, і доки людина не позбудеться злих думок і вчинків, не позбудеться й Біди. Доля може бути проекцією архетипів Аніма та Анімус, коли уявляється в образі жінки чоловікові, а в образі чоловіка – жінці. Ці архетипні образи Долі виникли на основі народних уявлень про «суджене щастя», «суджене» подружжя, кохання. Смерть в народних віруваннях асоціюється з архетипом Матері, оскільки сприяє метафоричному «народженню» душі небіжчика у світі мертвих, є його міфічним провідником у потойбіччя.