Етнопсихологічний аспект уявлень про «злі очі» та «вроки» у фольклорі Карпатського регіону

Abstract

Мета статті – проаналізувати етнопсихологічний аспект народних вірувань українців Карпатського регіону про «злі очі» та «вроки». У світогляді українців Карпатського регіону «вроки» часто асоціювалися з невидимим злом, яке породжувалося поглядом або словом недоброзичливця. Важливе значення надавалося очам, через які, на думку наших предків, можна було здійснювати вплив на долю й здоров’я людини. Розрізняли поняття «злі очі» й «вроки»: у першому випадку той, хто прагнув завдати шкоди, не приховував своїх намірів, у другому – ненависть і заздрість крилася під маскою доброзичливості. Відьма «бачила» людей та речі такими, як прагнула їх бачити, а не такими, як вони були насправді (тобто змінювала їх поглядом). Око, згідно з народними віруваннями, було тісно пов’язане з душею, тож відьма або «урекливий» легко могли зробити здорового хворим, спроектувавши на нього хворобу своїм поглядом. У замовляннях, спрямованих на зцілення від погляду «злих очей» та «вроків», згадуються очі (й найрізноманітніші їх «власники»). Зцілення від цих недуг відбувається завдяки ритуалу «гасіння вогню» («гашення вуглі»), котрий базується на магічній взаємодії вогню і води. Вугілля, вкинуте у воду, символічно спалювало «вроки» прихованим у нім вогнем, відтак, вода ставала чистою, отримувала цілющу силу, тому й хворий, випиваючи її, теж зцілювався. Крім цього, ритуал «гасіння вогню», на нашу думку, можна інтерпретувати як міні-модель космогонічного міфу, в якому світ з’являється внаслідок взаємодії стихій води і вогню (вогонь пронизує первісні води й починається процес світотворення). Знахарка, кидаючи вуглинки у воду, метафорично моделює для хворого нову реальність, в якій вже не буде місця «врокам». Часто під час ритуалу використовується дев’ять вуглин (або сірників), і саме така кількість занурювань вогню у воду мала забезпечити цілковите оновлення й очищення тіла, душі й духу людини у всіх видимих і невидимих площинах буття.