Психоаналітичне підґрунтя образів язичницьких богів в українській міфології Закарпаття.

Abstract

У статті осмислюється психологічне підґрунтя образів язичницьких богів в українській міфології. Джерельною базою дослідження стали статті Ф. Потушняка «Залишки ідолопоклонства» (1942), «День святого Георгія в народних віруваннях» (1942), для типологічного зіставлення використані розвідки В. Войтовича, Я. Головацького, Г. Лозко. Методологія статті базується на працях Дж. Кемпбелла, Е. Нойманна, К.-Г. Юнга. Космогонічні та теогонічні міфи різних народів світу відображають прагнення людини впорядкувати уявлення про структуру Всесвіту, усвідомити зв’язок між проявленим і непроявленим буттям. Крізь призму психоаналізу ми розглядаємо українських язичницьких богів як різноманітні персоніфікації архетипу Самості. Архетип Самості, що є уособленням божественної мудрості в міфах, легендах та народних повір’ях, зазнав розщеплення й спроектувався на групу богів, кожен з яких має свою «сферу впливу» й відповідно стає більш зрозумілим та досяжним для людини. Постать доброго Бога в українській міфології (центральний архетип) розщеплюється на образи сонячних богів (Перуна, Дажбога, Коляду, Ярила, Купайла), богів-покровителів стихій та ремесел (Велеса, Стрибога, Хорса, Дану), богинь кохання та сім’ї (Берегиню, Ладу, Лелю, Рожаниць), які згодом переплелися з образами християнських святих. Існування вірувань язичників у розмаїтий пантеон богів зумовлене їх прагненням здобути підтримку в тій чи іншій сфері життя, де власних сил та знань замало. Божества, що асоціювалися зі світлом та сонцем, є подібними за своїми функціями в різних світових міфологіях. Віра у сонячних богів також відображала прагнення наших предків до духовного просвітлення й пізнання істини. Сварог, Дажбог, Перун сприймалися як уособлення вищої мудрості та добра, їм приписувалися функції батька, здатного піклуватися про дітей. А це зумовлює їх семантичну близькість з архетипом Самості. Перун, Дажбог, Стрибог, Велес, Хорс, Лада, Дана та інші світлі, добрі боги в українській міфології мали свої атрибути, специфічні сили, наділялися спектром властивостей, які відрізняли їх одне від одного. Прикметно, що божества-чоловіки тісніше були пов’язані з вогнем і світлом, а жіночі – зі стихією води. Існували ритуали, через посередництво яких наші предки намагалися їх задобрити. Люди прагнули подолати свій страх перед смертю й природними стихіями внаслідок чого їх уява породила образи богів, які цими стихіями могли б керувати. Психіка людини сформувала системи політеїзму та генотеїзму, оскільки здатна породжувати символічні образи, які, у свою чергу, увиразнюють значення первісних архетипів.