Екуменізм митрополита Андрея Шептицького

Abstract

У ХХ столітті однією із найпомітніших постатей української історії, безсумнівно, був Галицький митрополит Андрей Шептицький – видатний релігійний діяч того часу, який відіграв неабияку роль у зростанні самосвідомості українського народу. Важко переоцінити внесок Митрополита в освіту, науку, культурний поступ українців. Однак насамперед він був церковним діячем, який присвятив життя об’єднанню не тільки церков, а християн загалом. У статті висвітлюється саме екуменічна діяльність митрополита Андрея Шептицького. Він виступив не тільки теоретиком теології, але й здійснював практичні кроки щодо реалізації своєї “екуменічної акції”. Про це свідчать численні Пастирські послання, листи, меморандуми та декрети, які готував до Архієпархіальних Соборів. У центрі нашого дослідження перебуватимуть Пастирські послання Шептицького, які стосуються 1939–1944 рр. Особливо звертаємо увагу на твори митрополита “У справі порозуміння”, “За єдність Церкви”, “Не убий” тощо. У статті аналізуються найґрунтовніші дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, а також соратників Андрея Шептицького у спільній роботі “за об’єднання церков”. Окремі дослідники вважають поняття “унія” і “екуменізм” різними за змістом. Ми, навпаки, використовуємо ці поняття як тотожні. Автор статті підтримує твердження Блаженнішого Любомира Гузара, що митрополит не тільки був причетний до процесу об’єднання церков, але й зарекомендував себе як “провісник екуменізму”. Хоча Великому митрополиту не вдалося реалізувати мрію його життя, але проведена ним підготовка не пройшла намарно, стала цінною спадщиною, що може послужити дороговказом для розв’язання не менш складних проблем взаємин між двома традиційними віросповіданнями в сучасній Україні.