Фонетична структура французьких запозичень в аспекті британської вимовної норми

Abstract

Стаття присвячена дослідженню фонемних та акцентних структур пізніх французьких запозичень у британській вимовній нормі. Актуальність вивчення цієї проблеми зумовлена потребами пізнання закономірностей фонологічного нормування іншомовних слів в аспекті вимовної норми. У ході дослідження визначено місце пізніх французьких запозичень у словниковому складі англійської мови, надано загальну характеристику фонемних та акцентних структур франкомовних слів у британській вимовній нормі, розглянуто специфічні риси фонетичних структур французьких запозичень, які впливають на їхню фонологічну асиміляцію у британському вимовному варіанті. Встановлено, що велика кількість франкомовних слів відбиває фонеми, або фонотактичні особливості, які не властиві англійській мові. Традиційно такий вид запозичень називається галліцизмами, які асоціюються зі словами місцевого колориту, а також вони позначають характерні особливості, звичаї, спосіб мислення, які притаманні французькій нації. Вони виділяються наявністю варіантів фонемної структури, які утворюються варіюванням голосних та приголосних фонем; або варіантів акцентної структури, що визначається вільним варіюванням місця та ступеня словесного наголосу в межах цих структур. Акцентні структури пізніх французьких запозичень, як правило, зберігають наголос на останньому складі, що характерно для акцентних закономірностей мови-джерела. Результати дослідження дають підставу стверджувати, що французькі запозичення експериментального матеріалу в британській вимовній нормі мають виражені специфічні риси у фонемних та акцентних структурах, які притаманні фонологічній організації мови-джерела. Висока активність фонетичних структур франкомовних слів у процесах варіювання уповільнює їх адаптацію до фонологічної системи англійської мови. Прагнення мовців зберегти оригінальне звучання запозичених лексем свідчить про підвищений інтерес до культури мовного суспільства, вільне володіння іноземними мовами та розширення контактів. Таке явище пояснюється ґрунтовними знаннями британців французької мови та певними соціокультурними, історичними стосунками, що склалися між країнами.

The paper is devoted to the study of phonemic and accentual structures of late French borrowings in British pronunciation norm. The topicality of studying this problem is conditioned by the need of knowledge concerning the regularities of foreign words phonological assimilation in the aspect of the pronunciation norm. The place of late French borrowings in the English vocabulary is defined in this paper; a general description of phonemic and accentuated structures of French words in the British pronunciation norm is provided, the specific features of phonetic structures of French borrowings that influence their phonological assimilation are considered. It has been defined that the most of French words reflect phonemes or phonotactic peculiarities that are not typical of English. Traditionally, this type of borrowing is called Gallicism, which is associated with words of local colouring, and they also indicate the characteristics, traditions, mode of thinking that are inherent in the French nation. They are distinguished by the availability of variants of the phonemic structure, which are formed by the variation of the vowel and consonant phonemes; or variants of accentual structure, which is determined by the free variation of place and degree of word stress within these structures. The accentual structures of late French borrowings, as a rule, preserve a stress on the last syllable, which is characteristic of the accentual norms of the source language. The results of the study suggest that French borrowings of experimental material in the British pronunciation norm have specific features in phonemic and accentual structures that are inherent in the phonological organization of the source language. The high activity of phonetic structures of French words in the processes of variation slows their adaptation to the phonological system of English. The desire of the speakers to preserve the original sound of the borrowed lexemes is an evidence of the increased interest in the culture of the linguistic society, the fluency in foreign languages and the expansion of contacts. This phenomenon is explained by a thorough knowledge of the French language and certain socio-cultural, historical relations that have developed between the countries.