Любов, щастя та страх у тоталітарній мовній картині світу (про функціонування емотивної лексики в українській радянській пресі)

Abstract

Статтю присвячено змінам у семантиці, сполучуваності й функціонуванні емотивів зі значенням любові, щастя та страху, що було спричинено ідеологічно зумовленим нав’язуванням колективних емоцій у радянському соціумі. В українській періодиці 1922–1945 рр. емоцію любові передавали за допомогою слів любов, любити, улюблений і любимий, які звузили своє значення в радянському дискурсі. З ідеологічних причин ці слова стали сполучатися найбільшою мірою з назвами СРСР, військових сил і політичних лідерів. Стосовно «своїх» лексема любов мала переважно позитивну оцінку, проте змінювала її на негативну в контексті, де стосувалася «чужих». Емотивна лексика зі значенням любові використовувалася в означений період переважно в комбінованих мовленнєвих актах, у яких поєднувались експресиви, що передавали це почуття, та констативи, призначенням яких було змалювання ідеальних почуттів «нової радянської людини». Емоційний стан щастя в енкратичному дискурсі відображали лексеми щастя й щасливий, які так само звузили значення й мали сталу сполучуваність в українській пресі 1922–1945 рр., описуючи радянських людей і їхнє життя та майбутнє за радянського ладу. Стан щастя в тоталітарній картині світу зображено як постійну характеристику громадян СРСР, у зв’язку із чим його описували констативні мовленнєві акти, покликані моделювати ідеалізовану радянську дійсність. Емоція страху властива в радянському дискурсі «чужим» і тому детально нюансована за допомогою значної кількості емотивів, натомість її немає у «своїх», які, згідно з ідеологічними приписами, є безстрашними. Емотиви зі значенням страху функціонують найбільшою мірою в констативних мовленнєвих актах і дуже рідко – в комісивних і директивних, що зумовлено монологічністю та застиглістю тоталітарного дискурсу. Такі трансформації у семантиці та функціонуванні ключових емотивів радянської доби відображають мовлення влади, яка, маніпулюючи мовою, намагалася вносити зміни до мовної картини світу й свідомості людей.

The article is devoted to changes in the semantics, combinability, and functioning of emotive words with the semantics of love, happiness, and fear which was caused by the ideological obtrusion of collective emotions in the Soviet society. In the Ukrainian periodicals of 1922–1945 the emotion of love were conveyed by the words love (lyubov), to love (lyubyty), beloved (ulyublenyy, lyubymyy) which narrowed their meaning in Soviet discourse. These words became combined mainly with the names of the USSR, military forces, and political leaders for ideological reasons. The lexeme love (lyubov) had a mostly positive estimate if it denominated “us”, but that word changed the estimate to a negative one in the context, describing “them”. The emotional vocabulary with the semantics of love was used in the analyzed period mainly in combined speech acts, which united the expressives, that conveyed this feeling, and the constatives, the purpose of which was to depict the ideal feelings of the “new Soviet man”. In encratic discourse the emotional state of happiness was denoted by the noun happiness (shchastya) and the adjective happiness (shchaslyvyy) which also narrowed the meaning and had a persistent combinability in the Ukrainian press of 1922–1945, describing Soviet people and their lives and future life under Soviet rule. The state of happiness in the totalitarian linguistic view of the world is depicted as a constant characteristic of the USSR citizens because it was described by the constative speech acts, designed to model idealized Soviet reality. In the Soviet discourse the emotion of fear is inherent of “them” and therefore nuanced in detail by means of a large number of the emotive words. The emotive words with the semantics of fear function for the most part in constative speech acts and very rarely in commissives and directives which is caused by the monologicality and inflexibility of totalitarian discourse. Such transformations in the semantics and the functioning of the dominating emotive words of the Soviet time reflect the language of power which that, by manipulating the language, tried to change the linguistic view of the world and the consciousness of the people.