Алюзія як засіб мовної гри в українських постмодерністських художніх текстах

Abstract

Статтю присвячено аналізу алюзій як засобу мовної гри в українських постмодерністських художніх текстах. Сутність алюзії як виразника мовної гри в українських постмодерністських художніх текстах ґрунтовано насамперед на визначенні семантично-прагматичних параметрів, національно-культурної маркованості, оцінності, емотивності, експресивності алюзійних одиниць. Схарактеризовано фонологічний, словотвірний, лексико-семантичний та синтаксичний рівні мовної гри за участю алюзій. Алюзійна гра на цих рівнях можлива через фонетичні варіації, заміни слів, семантичні аналогії, синтаксичну суперечливість, що вказує на універсальність алюзії як засобу текстотворення. Функцію алюзійної гри визначено як умову моделювання художньої дійсності тексту й як ознаку індивідуальноавторського стилю. Когнітивний дисонанс і семантичні аномалії кваліфіковано як основні критерії функції мовної гри. Алюзія стає виразником авторського бачення мовної картини світу, що не завжди узгоджується з баченнями реципієнта, тому постає засобом маніпуляції знаннями реципієнта в парадигмі «автор-текст-читач». У своїй семантичній зорієнтованості алюзія направлена на елітного читача, особливість якого полягає в посиленій ерудованості, наявності інтеркультурних знань та креативності. Алюзійні ігри в постмодерністському художньому тексті визначено традицією творення його художнього простору. Проаналізовано вплив алюзій на семантику тексту та його синергетику загалом. З’ясовано, що алюзія в українських постмодерністських текстах постає засобом заперечення класичної парадигми, усталених смислів, архетипних образів. Алюзійні одиниці зберігають і відбивають концепти та національні риси українського народу, активізуючи в такий спосіб національно-культурний компонент, виявляючи національно-культурну маркованість, указуючи на свою ментальну значущість. Здійснюючи ігрову функцію через апеляцію до текстів чи подій, ця одиниця виконує роль виразника метатекстової присутності.

The article is devoted to the analysis allusion as a means of language game in the Ukrainian postmodern artistic texts. Cognitive dissonance and semantic anomalies are qualified as the main criteria for the function of language game. Being of allusion as an expression of language play in Ukrainian postmodern artistic texts is based primarily on the definition of semantic-pragmatic parameters, national-cultural markings, valuation, emotionality, expression of allusive units. There is described the phonological, word-forming, lexical-semantic and syntactic level of realization of linguistic game with the allusive participation. Allusive game at these levels is possible through phonetic variations, word substitutions, semantic analogies, syntactic controversy, which points to the allusion as a multipurpose means of text-making. The allusion game function is defined as a condition for modeling the artistic reality of a text and as a sign of individualauthor style. Cognitive dissonance and semantic anomalies are qualified as the main criteria for the function of language game. Allusion becomes a mark of the author’s vision of the linguistic picture of the world, which is not always agreed with the recipient’s vision, and therefore becomes a means of manipulation the recipient’s knowledge in the author-textreader paradigm. In its semantic orientation, allusion is directed at the elite reader, the feature of which consist in erudition, intercultural knowledge and creativity. Allusive games in postmodern artistic text are defined as the tradition of creating his artistic space.There is analyzed influence of allusions on the text’s semantics and its synergy in general. It has been found that allusion in Ukrainian postmodern texts is a means of denying the classical paradigm, established meanings, archetypal images. Next to the refusal of the classical tradition allusion units preserve and reflect the concepts and national features of the Ukrainian nation, activating the national-cultural component, showing national-cultural markings, pointing to its mental importance. Performing a game function through addressing to texts or events, this unit acts as a means of expression of the metatext presence.