Творчість Валерія Герасимчука в контексті системних та інтертекстуальних пошуків новітньої української драматургії

Abstract

У статті розглянуто драматургічний доробок Валерія Герасимчука крізь призму української літературно-критичної думки. Зазначено, що навіть і сьогодні його твори належним чином не оцінено. Проаналізовано літературознавчі студії, присвячені митцю, визначено основні напрямки прочитання текстів драматурга в контексті інтертекстуальної методології сучасного літературознавства. Звертає на себе увагу думка Ю. Караулова про специфіку сприйняття таких персонажів, які моделює В. Герасимчук у циклі «П’єси про великих»: знакові постаті історії, філософії, літератури, музики – історично реальні особи, наділені власною відносно відомою біографією, запрограмовані на певне сприйняття читачем або глядачем. Відзначаємо, що як драматург В. Герасимчук віддає перевагу інтертекстуальним набуткам біографічної драми, осмислюючи специфіку якої Є. Васильєв наголошує на її двох жанрових типах: аристотелівському (закритому) і неаристотелівському (відкритому). Показово, що дослідники різних аспектів художності сучасної української драматургії нерідко оминають увагою цикл «П’єси про великих» В. Герасимчука як доволі складний для літературознавчої рецепції. Лише в контексті рецепції біблійних тем і сюжетів до його творчості звертається О. Цокол, аналізуючи драми «Андрей Шептицький» і «Роз’пяття». Т. Вірченко в контексті інтертексту Помаранчевої революції розглядає п’єсу «Вибори біля панелі». Н. Мірошниченко у своїй дисертації звертає увагу на біографічні п’єси В. Герасимчука в контексті руйнування радянського біографічного канону та реабілітації табуйованих постатей української історії («Андрей Шептицький»). Значно більше драматургічних текстів В. Герасимчука привертають увагу О. Хомової. Цікавою є оцінка драматургії В. Герасимчука і театральною критикою. Детально цикл «П’єси про великих» В. Герасимчука проаналізовано О. Бондаревою і запропоновано авторську класифікацію драматургічних стратегій автора на теренах біографічної драми. Це дослідження на сьогодні є чи не найповнішим, у якому наголошено на сміливості автора експериментувати із трьома типами взірцевої художньої біографії.

Valerii Herasymchuk’s works are examined as literaly-critical thought in this certicle. It is defined that even nowadays the author’s creative heritage is not appreciated appropriately. Literature research is analyzed, devoted to the writer as the basic direction of the dramatist texts reading in the context of the modern literature studies intertextual methodology. Y. Karaulov’s opinion on the specific perception of such characters, modeled by V. Herasymchuk in the series “Plays about the greats”, draws attention: iconic figures of history, philosophy, literature, music – historically real persons, endowed with their own relatively famous biography, programmed to a certain perception by the reader or the viewer. We note that as a playwright V. Herasymchuk prefers the intertextual findings of biographical drama, comprehending the specifics of which, E. Vasilyev emphasizes its two genre types: Aristotelian (closed) and non-Aristotelian (open). It is significant that researchers of various aspects of the art of contemporary Ukrainian dramaturgy often overlook the play “Greats” by V. Herasymchuk as quite complicated for a literary reception. Only in the context of the reception of biblical themes and plots does A. Tsokol refer to his work, analyzing the plays “Andrey Sheptytsky” and “Crucifixion” by T. Virchenko in the context of the Orange Revolution’s interpretation of the play “Elections by the Panel”. In her dissertation N. Miroshnichenko draws attention to V. Herasymchuk biographical plays in the context of the destruction of the Soviet biographical canon and the rehabilitation of taboos in Ukrainian history (Andrey Sheptytsky). Much more dramatic texts by V. Herasymchuk attract the attention of O. Khomova. An interesting is the evaluation of V. Herasymchuk dramaturgy and theatrical criticism. The series “Plays about the greats” by V. Herasymchuk is analyzed by O. Bondarevа and the author’s classification of dramatic strategies of the author in the biographical drama is proposed. This research is by far the most comprehensive, which emphasizes the author’s courage to experiment with three types of exemplary biography.