Между социализмом, иудаизмом и феминизмом (женщина и коллектив в израильской женской литературе)

Abstract

Представленная статья исследует творчество израильских писательниц, в котором отразилось мировоззрение отдельных групп израильского общества. В центре внимания произведения о женской судьбе в условиях специфических для Израиля коллективов – кибуца и ультраортодоксальной общины. Многовековая традиция еврейского народа, закрепленная в библейских и талмудических текстах, утверждает патриархальные стереотипы, оправдывающие высокий социальный статус мужчин и низкий – женщин. Согласно традиционному еврейскому мировоззрению, место женщины в пределах дома, в любви, продолжении рода, а не вовне и тем более на общественном поприще. Культурно-идеологические установки были закреплены и в постбиблейской литературе Раскол традиционного мировоззрения в эпоху еврейского Просвещения с ее идеями равенства не коснулся судьбы женщины. И только идеи социализма смогли создать иллюзию равенства всех народов, национальностей и полов. В еврейской истории ярким и крайним воплощением этих идей становится специфический коллектив – кибуц, где все наравне – мужчины и женщины – одержимы социалистическим идеалом и единой целью: трудиться на святой земле и жить сообща. Но в женской литературе кибуц становится воплощением коллектива, в условиях которого задекларированное равноправие полов отбирает у женщины право на женственность. Религиозный коллектив, утверждающий незыблемость семейных устоев, на первый взгляд поддерживает в женщине то, что в ней заложено изначально – ее заботу о потомстве, о своем супруге и о сообществе в целом, но на самом деле разрушает эту первозданность, установив тотальный контроль и строгую регламентацию ее жизни, опутав непосильным грузом предписаний, лишающий ее права свободно развивать в себе дарованную ей свыше женскую природу. Именно этот аспект становится центральным в произведениях израильских писательниц, потому что женская природа – и психологически, и физиологически – заключается в способности давать жизнь и в способности любить. Для свободного ее проявления женщине остается только вырваться за пределы закрытого коллектива (кибуца или религиозной общины), контролирующего и регламентирующего ее жизнь.

У статті досліджується творчість ізраїльських письменниць, де відбився світогляд окремих груп ізраїльського суспільства. У центрі уваги – твори про жіночу долю в умовах специфічних для Ізраїлю колективів – кібуца та ультраортодоксальної общини. Багатовікова традиція єврейського народу, зафіксована у біблійних и талмудичних текстах, проголошує патріархальні стереотипи, що виправдовують високий соціальний статус чоловіків и низький статус жінок. Відповідно до традиційного єврейського світосприйняття місце жінки у межах дому, у любові, продовженні роду, а не зовні, і тим більше у суспільних справах. Культурно-ідеологічні установи були закріплені і в постбіблейській літературі. Розкол традиційного світосприйняття в епоху єврейського Просвітництва з його ідеями рівноправ’я не торкнувся долі жінки. І тільки ідеї соціалізму створили ілюзію рівності всіх народів, національностей і статей. У єврейській історії яскравим втіленням цих ідей стає специфічний колектив – кібуц, де всі нарівно – чоловіки і жінки одержимі соціалістичним ідеалом та єдиною метою: працювати на святій землі і жити разом. Але в жіночій літературі кібуц стає втіленням колективу, в умовах якого задекларована рівність між чоловіками і жінками відбирає у жінки право на жіночість. Релігійний колектив, який стверджує непорушність сімейних устоїв, на перший погляд, підтримує в жінці те, що в ній закладено природою – її піклування про дітей, про свого чоловіка і про спільноту у цілому, але насправді руйнує цю первозданність, встановлює тотальний контроль та сувору регламентацію її життя, наклавши на неї тягар приписів, які відбирають у неї право вільно розвивати в собі даровану їй зверху жіночу природу. Саме цей аспект стає центральним у творах ізраїльських письменниць, тому що жіноча природа – і психологічно, і фізіологічно – у здатності давати життя і в умінні любити. Для вільного її прояву жінці залишається тільки вийти за межі закритого колективу (кібуца або релігійної общини), що контролює і регламентує її життя.

The given article studies the works of Israeli women writers describing the views of peculiar social groups in Israel. The research is focused on the works about woman’s life under conditions of the specific Israeli collectives – kibbutz and ultraorthodox communities. The ancient tradition of the Jewish people fixed in the Bible and Talmud establishes the patriarchal stereotypes and justifies the high social status of men the low one for women. According to it the place of women is at home, in love and giving birth to children, not in the social life. This cultural and ideological focus was reflected also in the post-Biblical literature. The split in the orthodox outlook during the period of Jewish Renaissance with its ideas of equality didn’t consider the women’s fate. Only the ideas of socialism could create the illusion of equality for all people, nations and sexes. In the Jewish history the specific community kibbutz became the extreme and bright embodiment of these ideas where all men and women were united by the same socialistic ideal and goal - to work and live on the holy land together. But in the women’s literature the kibbutz is represented as a community in which the declared gender equality deprives women of femininity. The religious community claiming the inviolacy of family stability, on the one hand, supports the primitive female’s function to take care about her husband, children and the whole community, but, in fact, it ruins this primevalness setting up the total control and regulation of women’s life with all the burdens and without the right to develop her providential nature. This factor being a key line in Israeli women’s literature supports the idea of a woman’s psychological and physiological mission to love and give birth. For this purpose she needs to break the borders of a closed community controlling and limiting her life.