Особливості функціонування власне-імперативних конструкцій

Abstract

У статті здійснено спробу висвітлення особливостей утілення сутнісних ознак модального значення імператива у функціонуванні власне-імперативних конструкцій. Звернено увагу на взаємозумовленість їх семантики та специфіки функційного призначення, яке полягає у спонуканні високого ступеня категоричності до беззаперечного виконання дії. Визначено домінантні компоненти змістової структури аналізованих конструкцій, а також важливі ознаки комунікативної ситуації, котрі впливають на реалізацію наказу-веління. Актуальність розробки пов’язана з важливістю розв’язання проблеми кваліфікації імператива як унікального лінгвістичного феномену, що відбиває складний суб’єктивний світ мовної особистості. Досі лишається відкритим питання однозначної кваліфікації як імператива, так і центрального типу імперативних конструкцій. Власне-імперативними конструкціями визнано такі, що, виражаючи значення наказу-веління, консолідують ядро імператива і формують центральний функціонально-семантичний тип імперативних конструкцій. Значущими конституентами імперативної семантики цього типу конструкцій є повинність і необхідність, які сприяють вираженню наказу-веління. Вагомими факторами реалізації аналізованого значення є високий ступінь авторитарності адресанта, контрольованість ним відповідної ситуації, низький рівень свободи адресата, безапеляційність. Наказвеління визначено як особливий вид вербальної дії, реалізацію якого значною мірою регулюють соціальні традиції комунікативної взаємодії. Власне-імперативні конструкції, що передають значення наказу-веління, можна вважати історично й соціально маркованими, оскільки їх виникнення і функціонування безпосередньо пов’язані зі сферою комунікації осіб найвищого соціального статусу із представниками нижчих щаблів суспільства. Проведений аналіз відкриває перспективи вивчення додаткових відтінків основного імперативного значення, утілених у різних типах синтаксичних конструкцій.

The article presents an analysis of the semantic structure of the central type of the imperative constructions, the main informative parameters of the imperative in the functioning of the proper imperative construction are pointed out. The author focuses on the interdependence of their semantics and the specifics of the functional purpose – high categorical inducement for the unconditional performance of the action. The dominant components of the content structure of the constructions are determined, as well as important signs of the communicative situation that influence the implementation of the order-command. The relevance of the scientific work is connected with the importance of solving the problem of qualification of the imperative as a unique linguistic phenomenon, which reflects the complex subjective world of linguistic personality. Until today, the open question of unequivocal qualification both imperative and the central type of imperative constructions remains. The proper imperative constructionsexpress the meaning of the order-command, consolidate the core of the imperative and form the central functional-semantic type of imperative constructions. Significant constituents of the imperative semantics of this type of constructions are the conscience and necessity that contribute to the expression of command-order. Significant factors in the implementation of the analyzed meaning is the high degree of authoritarianism of the addressee, controllability of the relevant situation, low level of freedom of the addressee. It is a strong expressive form of volition. Order-command is defined as a special type of verbal action, the realization of which largely regulates the social traditions of communicative interaction. The proper imperative constructions can be considered historically and socially marked, since their emergence and functioning are directly related to the communication sphere of persons with highest social status and representatives of the lower levels of society. The analysis provides the prospect of studying additional semantic nuances of the main imperative meaning embodied in various types of syntactic constructions.