Дипломатичні переговори: лінгвопрагматичний аспект і стратегічний потенціал

Abstract

Стаття присвячена аналізу дипломатичних переговорів як зразка англомовного дипломатичного дискурсу. Зроблено спробу виявити та охарактеризувати вербальні та невербальні компоненти в сучасному дискурсі дипломатичних переговорів. Здійснено критичний аналіз поняття дипломатичних переговорів як взірця дипломатичного дискурсу і як середовища, де найчастіше спостерігаємо його мультимодальну природу. Охарактеризовано етапи дипломатичних переговорів, їх усну і письмову форми. Уточнено розуміння етапів переговорів з урахування лінгвопрагматичного підходу. Запропоновано, що головним для перебігу і результативності переговорів є вибір комунікативної стратегії. З’ясовано, що задля досягнення цілей дипломати використовують три комунікативні стратегії: паритетну, конкурентно-домінуючу і змішану. Ці стратегії знаходять своє втілення завдяки комунікативним тактикам, серед яких у цій роботі увага була присвячена тактиці аргументування і тактиці обіцянок. Наявність згаданих вище стратегій і тактик підтверджує мультимодальну природу дипломатичного дискурсу, адже важливим складником кожної з них є невербальний компонент. Особливу увагу в дослідженні присвячено аналізу невербальних засобів, які застосовують дипломати під час переговорів. Наголошено, що поряд із власне повідомленням, тобто звуковою передачею інформації і писемним варіантом (тези переговорів, угода, договір) невербальні засоби (жести, міміка, мовчання, зовнішній вигляд) мають не менший вплив на перебіг переговорів. Запропоновано огляд двозначності/ нечіткості як окремої стратегічно спрямованої комунікативної поведінки дипломатів. Підкреслено, що нечіткість сприяє досягненню цілей переговірників і має вербальні та невербальні прояви. З огляду на це автор пропонує диференціювати нечіткість за двома типами: структурну нечіткість та нечіткість «запитання/відповідь». Своєю чергою, здійснено огляд варіативності структурної нечіткості, яка притаманна дипломатичним переговорам і виокремлено три її види: нечіткість щодо якісних характеристик, темпоральна нечіткість, позиційна нечіткість. Окреслено переваги використання двозначності у процесі переговорів.

The article is devoted to the analysis of diplomatic negotiations as a sample of English diplomatic discourse. An attempt has been made to identify and characterize verbal and nonverbal components in the current discourse of diplomatic negotiations. A critical analysis of the notion of diplomatic negotiations as a sample of diplomatic discourse and as an environment where we often observe its multimodal nature is carried out. Stages of diplomatic negotiations, their oral and written forms are described. The understanding of the stages of the negotiations taking into consideration the linguo-pragmatic approach is specified. It is suggested that the choice of a communicative strategy is the key to the course and effectiveness of the negotiations. It is revealed that for the achievement of goals diplomats use three communicative strategies: strategy of parity, competitive-dominant strategy and mixed strategy. These strategies are realized through communicative tactics, among which in this work attention is devoted to the tactics of argumentation and the actics of promises. The presence of the above-mentioned strategies and tactics confirms the multimodal nature of diplomatic discourse, since non-verbal elements are an important component of each of them. Special attention in the study is devoted to the analysis of non-verbal means used by diplomats during the negotiations. It is emphasized that besides the actual message, that is, the audio transmission of information and the written version (negotiation theses, agreement, contract), nonverbal means (gestures, facial expressions, silence, physical appearance) have no lesser influence on the course of negotiations. A review of ambiguity/fuzziness as a separate strategically directed communicative behavior of diplomats is proposed. It is emphasized that fuzziness contributes to the achievement of the objectives of the negotiators and has verbal and nonverbal manifestations. In view of this, the author offers to differentiate ambiguity into two types: structural ambiguity and “question/answer” ambiguity. In its turn, an overview of the variability of structural ambiguity which is inherent to diplomatic negotiations is carried out and three of its types, ambiguity regarding qualitative characteristics, temporal ambiguity, positional ambiguity are distinguished. The advantages of using ambiguity during the negotiations are outlined.