Фразелогічна оказіональність як засіб створення емфази в художньому дискурсі (на матеріалі англійської мови)

Abstract

У статті на матеріалі окремих прозових творів англійських письменників з’ясовано прагматичну ефективність художнього тексту, що переважно будується на комплексі стилістичних прийомів, які автор використовує для реалізації своїх емоційних і мисленнєвих інтенцій. Серед стилістичних прийомів емфаза займає центральне місце. Емфаза як стилістичний прийом створюється одиницями різних рівнів мови, охоплюючи також лексико-фразеологічний. Передусім фразеологічні одиниці завдяки притаманній їм образності, семантичній двоплановості та гнучкості більше, ніж інші знаки, схильні до стилістичного функціонування в дискурсі та часто застосовуються для створення емфази. Цьому, зокрема, сприяє той факт, що всі без винятку фразеологічні одиниці мають експресивність, ступінь якої визначається особливостями фразеологічної конотації, а саме набором номінативно закріплених ознак, таких як оціночність, емотивність та інтенсивність. Таким чином, номінативна інтенсивність та емфаза, або стилістична інтенсивність, протиставляються як мовні та мовленнєві явища відповідно. Як об’єднуючу ланку можемо розглядати явище інтенсифікації – динамічний процес, внаслідок якого номінативно закріплені ознаки денотата набувають додаткової яскравості, акцентуються, а одиниця, котра використовується, набуває нового заряду експресивності. Інтенсифікація завжди супроводжує оказінальну номінацію, оскільки оказіоналізм привносить у контекст елемент новизни, що вже саме по собі привертає увагу читача і, зрозуміло, сприяє більшій експресивності тексту. Сила стилістичного ефекту, яка створюється, безпосередньо залежить від складності перетворення, особливо коли воно скеровується на оновлення фразеологічної образності. Як доводять проаналізовані приклади, створення на базі фразеологічні одиниці яскравого нестандартного образу значно підвищує її можливості як виразного засобу.

In the article on the basis of separate works of English fictional writers pragmatic efficiency of a work of fiction is found out. It is generally based on the set of stylistic techniques which the author uses to realize his / her emotional and cognitive intentions. Emphasis occupies a central position among them. Emphasis as a stylistic device is created by units of all language levels also including lexico-phraseological one. First of all, phraseological units due to their inherent imagery, semantic duality and flexibility more than other units are inclined to stylistic functioning in discourse and are very often use to create emphasis. It is, partly, due to the fact that all phraseological units without an exception have expressiveness, the degree of which is defined by the peculiarities of phraseological connotation, in particular by the set of such nominatively fixed characteristics as evaluation, emotion and intensity. Thus, nominative intensity and emphasis, or stylistic intensity, are contrasted as linguistic and speech phenomen are spectively. As a unifying link we can consider the phenomenon of the intensification as a dynamic process, as a result of which nominative signs of denotata acquire additional brightness, are accentuated, and the unit used, acquires a new charge expressiveness. The intensification is always accompanied by the scale nomination, as the scale-up of the new element introduces a novelty, which already attracts the attention of the reader and, of course, promotes the greater expressiveness of the text. The power of stylistic effect that is created at the same time is directly dependent on the complexity of the conversion, especially when it is directed on the renewal of phraseological imagery. As the examples have proved, the creation on the basis of bright non-standard image greatly enhancesits capabilities as an expressive means.