Химерне бачення в романах New Weird (на матеріалі творчості Чайни Тома М’євіля)

Abstract

Через призму романів «Вокзал на вулиці Відчаю» (2003) та «Посольське місто» (2011) сучасного британського письменника Чайни М’євіля у статті проаналізовано візуальність як одну з визначальних властивостей нового різновиду фантастичної літератури – New Weird, напряму на перетині жанрів хорору, наукової фантастики й фентезі. З’ясовано, що спираючись на довгу традицію трансгресивного бачення (Цв. Тодоров) як засобу представлення альтернативного погляду на світ у фантастичній літературі, New Weird використовує засоби візуального в тексті з метою привернення уваги до проблем сучасності, які не входять до традиційного кола уявлень про нормальне функціонування світу. Чайна М’євіль розглядає проблему протиставлення «традиційного, схваленого більшістю» – «девіантного» через поняття штучного «мальовничого» (“picturesque”) й уведеного автором поняття «непритворного» (“pictureskew”). Саме «непритворне» розкриває реальний стан речей, але щоб його розгледіти, необхідно змістити фокус із «мальовничого» статусу-кво. Аналіз романів письменника демонструє, що у власній творчості М’євіль, відповідно до власних міркувань, також покладається на зміщення фокусу, яке реалізується засобами візуального. Зокрема, для розхитування статусу-кво М’євіль, як і інші письменники New Weird, звертається до гротеску на рівні образів та ідей, оскільки саме гротеск дає змогу побачити світ іншими очима, не затьмареними загальноприйнятими уявленнями й оцінками (М. Бахтін). Химерні образи New Weird взаємодіють та посилюють одне одного, утворюючи мозаїку смислів (П. Флоренський), які у своїй сукупності становлять окремий проблематико-тематичний комплекс. Так, Чайна М’євіль використовує химерне бачення з метою розвінчання капіталізму, колоніалізму, соціальної несправедливості, забобонності традицій і звичаїв та інших проблем суспільно-політичного спектра.

Based on the close reading of two China Miéville’s novels Perdido Street Station (2003) and Embassytown (2011), this paper explores visuality as one of the central features of the New Weird, a genre of the 21st-century fantastic literature at the intersections of science-fiction, fantasy, and horror. Relying on the strategy of the transgressive vision (T. Todorov) typical of the fantastic genre, the New Weird changes the ordinary optics to see that what it is common practice to unsee. China Miéville considers such dichotomy of socially “acceptable” vs “unacceptable” in terms of “picturesque” and “picturesque” (Miéville’s neologism). The former attempts to obfuscate the unpleasantries, the latter to bring them to light by skewing the picture, that is by moving the viewpoint “a hair to one side or the other so what the constructed view obscures is just visible again” (C. Miéville). In his own novels, Miéville (as well as other New Weird writers) sets out to skew the picture so that the “bad conscious” of the picturesque would snap into focus. The grotesque offers a perfect means to do it because it allows “seeing the world with different eyes, not dimmed by “normal,” that is by commonplace ideas and judgments” (M. Bakhtin). The interconnected grotesque images of the New Weird texts produce a “mosaic of flickering meanings” (P. Florensky) that center around a certain problem and that the readers need to see and decipher. In the discussed novels by China Miéville, the images center around the evils of capitalism, colonialism, social injustice, and other issues of the socio-political spectrum. In the New Weird texts at large, the centerpieces may vary from sociopolitical to private matters unified by the grotesque imagery which reveals “what wishes to remain hidden” (H. Marshall).