Дизабілиті в світобаченні епохи Відродження

Abstract

У статті розкриті питання світоглядного сприйняття тілесних Інших епохи Відродження. Теоретичним опертям роботи є студії дизабілиті як невід’ємна частина досліджень ненормативної тілесності. Їхня поява зумовлена активною боротьбою за права людини в другій половині ХХ століття проти дискримінаційного ставлення та упередженості. Поступальний рух у цьому напрямі сприяв інклюзії маргіналізованих верств у суспільство, що призвело до більшої просторової доступності, відкритості й толерантності країн Заходу до осіб з особливими потребами. Для кращого розуміння природи дизабілиті вчені звертаються не тільки до сучасності, а й до історичних контекстів. В українському гуманітарному науковому дискурсі проекції дизабілиті порушувалось в поодиноких працях. Отже, виникає необхідність в аналізі діахронічних зрізів ненормативної тілесності в межах філософського та літературного просторів західноєвропейського Ренесансу. Провідним завданням виступає відображення особливостей конструювання образу відмінного тіла у творчості як італійських і французьких («Про героїчний ентузіазм» Джордано Бруно, «Проби» Мішеля де Монтеня, «Про монстрів і дива» Амбруаза Паре), так і англійських («Історія Річарда ІІІ» Томаса Мора, «Річард ІІІ» Вільяма Шекспіра, «Дослідах, або повчаннях моральних і політичних» Френсіса Бекона) мислителів. Незважаючи на виникнення антропоцентричного гуманізму, емпіризму, прогресивності духовних лідерів протестантизму, дизабілиті доби Відродження характеризувалося поліфонією ідей та амбівалентністю думок. Сильними залишалися не тільки стереотипний світогляд кліру чи релігійні догмати, а й забобони соціуму. Тодішня філософська думка апелювала до логіки, здобутків античності та здорового глузду під час дослідження ненормативної тілесності. З іншого боку, художня традиція виходила із надмірної гіперболізації фізичної потворності та її використання як інструмента антипатій у системі індивідуальних політичних уподобань. Наголошуємо на важливості здійснення подальшого поступу у сфері історичних студій дизабілиті.

The article deals with the issue of world-view perception of bodily Other in the Renaissance period. Theoretical base of the work is the studies of the disabilities as an integral part of the research of non-normative corporeality. Their appearance is conditioned by the active struggle for human rights in the second half of the twentieth century against a discriminatory attitude and bias. The progressive movement in this direction has contributed to the inclusion of marginalized groups into the society, which has led to greater spatial availability, openness and tolerance of the West for people with special needs. For a better understanding of the nature of disability scholars address not only contemporary but also historical contexts. In the Ukrainian humanitarian scientific discourse, the projections of disability appeared in isolated works. Consequently, there is a need for an analysis of diachronic sections of non-normative corporeality within the philosophical and literary spaces of the West European Renaissance. The main task is to show the peculiarities of designing the image of Other body in the works of both Italian and French (“The Heroic Frenzies” of Giordano Bruno, “Essays” of Michel de Montaigne, “On monsters and marvels” of Ambroise Pare), and English (“The History of King Richard III” of Thomas More, “Richard III” of William Shakespeare, “Essays, or Counsels Civil and Moral” of Francis Bacon) thinkers. Despite the emergence of anthropocentric humanism, empiricism, the progressiveness of the spiritual leaders of Protestantism, the disability in Renaissance was characterized by the polyphony of ideas and ambivalence of thoughts. Strong remained not only the stereotypical worldview of the clergy or religious dogmas but also prejudices of the society. The philosophical thought appealed to logic, the achievements of antiquity and common sense in the study of abnormal corporeality. On the other hand, the fiction tradition proceeded from excessive hyperbolization of physical ugliness and its use as a tool of antipathy in the system of individual political preferences. We emphasize the importance of further progress in the field of historical studies of disability.