Мукачівський єпископ Сергій в маєтностях Острозьких і Заславських та його невідома місія в Київській митрополії першої чверті XVII ст.

Abstract

Стаття присвячена дослідженню діяльності мукачівського єпископа Сергія на теренах Київської митрополії в першій чверті XVII ст. На підставі аналізу білоруських, російських, румунських, угорських та українських джерел автор доводить, що в періоди, коли інформація про цього ієрарха відсутня в документах історичного Закарпаття, він перебував на Волині та Білорусі, де став одним з активних діячів антиунійного табору: спільно з іншими православними ієрархами підтримував ту частину Київської митрополії, яка не прийняла рішення унійного собору в Бересті 1596 р. і згодом залишилася майже без ієрархії. У розвідці встановлено, що місцем перебування Сергія на Волині був Степанський монастир св. Михаїла. Володимир Мороз демонструє, як на практиці мукачівський єпископ користався підтримкою князів Острозьких і Заславських, причому не тільки православного мецената Костянтина-Василя Острозького, а й тих представників обох родин, які вже стали римо-католиками. Дослідник обґрунтовує думку про те, що Сергій наприкінці першої чверті XVII ст. якийсь час був фактичним керівником православної частини історичної Луцької і Острозької єпархії, отримавши відповідне призначення від єрусалимського патріарха Феофана ІІІ. Особливу увагу в розвідці присвячено розкриттю дійсного єпископського служіння мукачівського архиєрея в Київській митрополії, зокрема призначення ігуменів монастирів у Погребищі й Дубні, затвердження статуту Мінського православного братства. З іншого боку, у статті підняте питання про зворотній вплив місії єпископа. Зокрема, висловлено думку, що саме завдяки Сергію в Мукачівську єпархію могли потрапляти видання острозького книговидавничого центру, в тому числі Острозька Біблія 1581 р. Окремо автор розглядає повідомлення джерел про візит посланців єпископа Сергія до московського царя у 1624 р. Таким чином представлене дослідження частково усуває дотеперішній брак інформації про названого єпископа, взаємозв’язки Мукачівської єпархії і Київської митрополії у вказаний період і, зрештою, про способи збереження порядку і врядування православною частиною історичної Київської митрополії у період від Берестейської унії і до встановлення православної ієрархії у 1620 р.

The article represents an investigation of the Mukachevo bishop Sergius's mission in Kyivan Metropolitanate during the first quarter of the XVII century. The author analyzed pieces of information from proper Belarussian, Hungarian, Romanian, Russian and Ukrainian sources and ascertained that the bishop was exactly in Volhynia and Belarus in periods while there were no fixed mentions of him in documents from the Mukachevo eparchy and historic Hungarian kingdom. Volodymyr Moroz explored this hierarch became an outstanding participant of the Orthodox circle that did not accept the Union of Brest's 1596 decisions. He argues Sergius had his residence in St. Michael monastery in Volhynian town Stepanj, Ukraine. From there, this bishop, in common with other hierarchs, managed the Orthodox part of the Kyivan Metropolitanate. The paper shows that Sergius had significant support from the powerful Ostrogski and Zasławski families. Furthermore, he was not only one the Orthodox magnate Konstanty-Wasyl Ostrogski who helped the bishop but also those of Ostrogski's and Zasławski's who already were Roman-Catholics. As the researcher founded, Sergius even ruled the Orthodox part of the historic Lutsk and Ostrog Eparchy. Moreover, that was the patriarch Theophanes III of Jerusalem, who appointed him to this position. With peculiar care, the author describes the content of the bishop's work in the Kyivan Metropolitanate, like the appointing hegumens to monasteries and affirmation constitutions for a Church brotherhood. On the other hand, Volodymyr Moroz concerns the backward influence of Sergius's mission in the Kyivan Metropolitanate on the Mukachevo Eparchy. Thus, historian declares that he was the Sergius, owing to whom the Ostrog printing center's books could penetrate to the Zakarpattia. At all, the scholar examined information about the bishop's envoys to the Moscow tsar in 1624. Henceforth, the paper significantly eliminates a lack of information about the bishop Sergius, about relations between the Kyivan Metropolitanate and Mukachevo Eparchy, and the administration of the Orthodox part of the Kyivan Metropolitanate in the first quarter of the XVII century.