Інструмент електоральної мобілізації: участь Карпатської Січі у проведенні виборів до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р.

Abstract

Стаття присвячена комплексному аналізу участі парамілітарної організації Карпатська Січ у виборчій кампанії до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 р. – одному із наріжних етапів становлення автономії Карпатської України у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Автор подає узагальнену характеристику виборчого процесу, який проходив в умовах гібридної політичної системи авторитарної демократії у Другій ЧСР, що була позначена уніфікацією політичного життя навколо урядових партій у чеських, словацьких і карпатоукраїнських землях під гаслом «єдності народу». В пост-мюнхенських політичних реаліях Карпатська Січ, як наймасовіша організація в регіоні, виступила одним із головних союзників влади у підготовці та проведенні виборів, ставши інструментом масової мобілізації виборця. Завдання карпатських січовиків на виборах 12 лютого 1939 р. втім не обмежувалися суто агітацією та пропагандою, а включали також забезпечення безпеки та охорони порядку на виборчих дільницях, протидію ворожій пропаганді, допомогу у формуванні списків виборців тощо. Поряд з цим, разом з іншими органами безпеки Карпатська Січ подекуди виступала знаряддям силового тиску на опозицію. Автор спростовує тезу про те, що карпатські січовики тероризували і залякували населення, щоб змусити останнє голосувати за партію УНО. Для більшості населення волевиявлення 12 лютого 1939 р. мало характер плебісциту щодо політичного курсу уряду А. Волошина та перебування краю у складі триєдиної чехо-словацької федерації. Автор пропонує міжнародну оптику для аналізу виборів 12 лютого 1939 р., зокрема в контексті усвідомленої більшістю виборців загрози угорської окупації. В умовах посиленого відчуття зовнішньої небезпеки електоральна кампанія більше нагадувала фронтову мобілізацію, ніж змагальні виборчі перегони. Як засвідчили результати голосування, переважна більшість місцевого населення прагнула залишитися у складі Другої Чехо-Словацької республіки. Саме так розцінював волевиявлення 12 лютого у Карпатській Україні і празький уряд, який розглядав їх як вияв лояльності мешканців краю до чехословацької держави.

The article is dedicated to a comprehensive analysis of the paramilitary Carpathian Sich organization's participation in the election campaign to the Carpatho-Ukrainian Parliament (Soim) on 12 February 1939, which constituted one of the crucial stages in the establishment of the Carpatho-Ukrainian autonomy within the Czecho- Slovak republic. The author presents general characteristics of the electoral process in the context of the Second Czecho-Slovak republic's hybrid political system of authoritarian democracy. The latter was marked by the unification of the political life around government parties in Czech, Slovak, and Carpatho-Ukrainian lands under the motto "unity of the people." In post-Munich realities, the Carpathian Sich, as the most popular non-governmental organization in the region, became the primary government's ally in the campaign's conduct and turned into an instrument of mass electoral mobilization. The engagement of Carpathian Sich members in the 12 February elections was not limited only to canvassing and propaganda but also included the provision of security and order at polling stations, countering enemy propaganda, and assistance in forming voters' lists. Besides, along with other security agencies, the Carpathian Sich became a tool of pressure on the opposition. The author rejects the claim suggesting that Carpathian Sich members terrorized and intimidated the population into casting their votes for the Ukrainian National Union party. For most of the population, the 12 February vote was essentially a plebiscite regarding the political course of the Voloshyn government and the region's stay within the tripartite federation. The author also analyzes the 12 February 1939 elections through an international prism, particularly in the context of the perceived threat of Hungarian occupation. Amid this heightened feeling of insecurity, the electoral campaign more resembled a front mobilization rather than a competitive electoral process. As the vote had shown, the vast majority of the local population wished to remain in the Second Czecho-Slovak republic. It also gave the Prague government a reason to view the elections as a manifestation of the local population's loyalty towards the Czechoslovak state.