"О бесчинстве и самоуправстве отдельных военнослужащих на територии Закарпатской Украины" 1944 - 1945 рр.: документи ДАЗО про правопорушення військових Червоної армії

Abstract

У статті йдеться про складні взаємини окремих бійців Червоної армії з місцевим населенням на території Закарпатської України 1944 –1945 рр. Автором зроблено аналіз історіографії досліджуваної проблеми, зокрема, відзначено, що в радянські часи, не мого бути й мови про подібну постановку теми, за це могли звинуватити у антирадянщині, підриві авторитету і могутності Червоної армії тощо, що грозило реальними довготривалими термінами ув’язнення за часів сталінщини або посиленим тиском з боку партійних, радянських органів, забороною публікацій і наукової діяльності в період застою. Та й нині історіографія питання обмежується кількома науковими розвідками та публікаціями у закарпатській обласній періодичній пресі. Пояснюється це майже цілковитою відсутністю матеріалів з досліджуваної теми в Державному архіві Закарпатської області, адже матеріали стосовно діяльності представників силових органів, діяльності військових, особливо 1944 – 1945 рр. були знищені під час принаймні трьох чисток архівів протягом 1970 – 1991 рр. Опрацювання матеріалів центральних українських архівів з досліджуваної теми – подальше завдання для дослідників. На основі документів архівної справи фонду п-4 (партійний) Державного архіву Закарпатської області, автором встановлено чимало фактів мародерства, кримінальних злочинів, прямого бандитизму солдатів і офіцерів Червоної армії на території Закарпатської України. Найбільше їх зафіксовано в Ужгородському, Мукачівському, Хустському, Тячівському і Рахівському округах. Це й зрозуміло, адже саме в цих округах розквартировувалось найбільше військових частин (м. Ужгород, м. Мукачево), решта – прикордонні округи. Подеколи від військових страждали навіть члени Комуністичної партії Закарпатської України (КПЗУ), окремі представники сільських народних комітетів та інших органів народної влади. Злочинні дії стосовно місцевого населення здійснювали також працівниками міліції, НКВС і МДБ Закарпатської України. Місцева влада фіксувала ці злочини, проте керівництво Закарпатської України не могло реально вплинути на ситуацію, максимум, що вони могли зробити, апелювати до органів центральної влади.

The article deals with some Red Army soldiers' problematic relations with the local population in Transcarpathian Ukraine in 1944 – 1945. The author analyzes the historiography of the problem, in particular, noted that in Soviet times, there could be no question of such a statement of the topic. That could be accused of anti-Sovietism, undermining the Red Army's authority and power, etc., threatened real long-term imprisonment under Stalin or increased pressure from party and Soviet bodies, a ban on publications scientific activities in the later period. Even today, the issue's historiography is limited to several scientific investigations and publications in the Transcarpathian regional periodical press. Due to the almost complete absence of materials on the subject in the State Archives of Transcarpathian region, as materials on law enforcement agencies' activities, military activities, mainly 1944 – 1945, were destroyed during at least three cleansing of archives during 1970 – 1991. Archives on the research topic – a further task for researchers. Based on the documents of the archival file of the P-4 (party) fund of the State Archives of the Zakarpattia region, the author established many facts of looting, criminal offenses, direct banditry of soldiers and officers of the Red Army in Transcarpathian Ukraine. Most of them were recorded in Uzhhorod, Mukachevo, Khust, Tyachiv, and Rakhiv districts. That is understandable, in these districts that most military units were housed (Uzhhorod, Mukachevo), the rest – border districts. Sometimes even members of the Communist Party of Transcarpathian Ukraine (KPZU), some village people's committees, and other people's authorities suffered from the military. Police, NKVD, and MGB of Transcarpathian Ukraine, also carried out criminal actions against the local population. The local authorities recorded these crimes, but the leadership of Transcarpathian Ukraine could not influence the situation. The maximum that they could do was to appeal to the central authorities.