Закарпатські наративи про зв'язки з потойбічним (за експедиційними матеріалами)

Abstract

Робота присвячена такій втаємниченій галузі української традиційної культури як народна танатологія, тобто уявленням про смерть і потойбічне існування душі, а також повʼязаними із ними поховально-поминальними звичаями. Автор, вводячи в науковий обіг новий фактаж, аналізує власні польові записи, зроблені в 2017 р. у Рахівському районі Закарпатської області. Він співставляє їх час від часу з текстами, зафіксованими в Карпатському регіоні і в інших місцевостях України, починаючи з ХІХ століття по сьогодні. Виділяються різні типи наративів про звʼязок із Потойбічним. Це розповіді про «візити з Того світу»: 1) матері до дитини, батька до доньки, дружини до чоловіка, де йдеться про допомогу, поради живим; 2) чоловіка до жінки з сексуальними намірами (як зʼясовується, нечистого в образі рідної людини), що призводить до погіршення здоровʼя удови і наближення смерті. Публікуються і аналізуються народні засоби позбутися «ходячого покійника». Зʼясовуються різні за характером наслідки порушення відомої заборони тужити за небіжчиком. Досліджується питання, яких треба дотримуватися пересторог під час перебування мерця у хаті та під час похорону, які треба виконати обовʼязкові поминальні дії, аби не ввижався мрець і його душа була задоволена. Зокрема рідкісним і архаїчним є записане автором пояснення, чому не можна говорити погано про мертвих. Розглядається і таке популярне у традиційній народній культурі Карпатського регіону явище як «непевне», яке частково інформанти повʼязують із «заложними покійниками», переважно душами людей, які вмерли наглою смертю. Зупиняється автор також на уявленнях закарпатців щодо «метампсихозу» – зокрема віруваннях у перевтілення душі померлої людини у кішку, яка може приблудитися до рідної домівки. В результаті детального аналізу наративів автор доходить висновку, що танатологічна проблематика є розвиненою в народній культурі населення Рахівщини, актуальною і екзистенційно важливою для інформантів, цілком традиційною за своїм характером.

The work is dedicated to such a hidden, secret area of Ukrainian culture as folk Thanatology, meaning perception of death and afterworld existence of a soul and funereal and wake customs. The author analyzes his field records done in the Rakhiv region of the Transcarpathian province in 2017 using scientific facts and compares it with texts collected in Carpathian province and other regions of Ukraine starting from XIX century to nowadays. Different types of narratives about the connection to the Otherworld are highlighted. These are tales about «visits from the Otherworld,» including: 1) Mother to her child, father to daughter, wife to a husband where the central theme is help and advice from a dead to living; 2) Husband to wife on sexual purpose (as it unveils – just the devil with imagery of dear person), which leads to decrease of health level of a widow and her death approach. Folk practices on getting rid of «walking dead» are published and analyzed. A row of different by its nature circumstances of breaking the wellknown denial to grieve for a passed away one is defined and described. The specifics of warnings for keeping a passed away person in one’s house and during burial and description of mandatory wake actions conducted for the sake of praising the soul of the dead person for preventing its travel from Otherworld back to ours are analyzed. Additionally, the rare and archaic explanation recorded by the author touches the reasoning on why it is forbidden to talk bad about the dead. The popular entity of the traditional folk culture of Carpathian province, called “uncertain,” is reviewed. Respondents partially connect it with «zalozhni pokiynyky» (people suffered violent death). The author reviews the perceptions of Transсarpathians, which can be described as metempsychosis, including beliefs in the reincarnation of the dead person’s soul inside of a cat that can find its way to the «native» house. Within the result of detailed analytics of the aforementioned narratives, the author concludes that the thanatological theme within the Rakhiv region's culture is valid, well-developed and existentially important for respondents and is fully traditional by its nature.