Концептуалізація поняття "успішне старіння" у соціогуманітарних науках та соціології

Abstract

У статті представлений насичений дискурс, у якому надається характеристика явищу старості як особливому виміру біологічно-медичного, соціально-психологічного та соціокультурного буття людини. У розумінні сутнісної природи, критеріїв старості склалися два істотно відмінних підходи: 1) функціональний вимір (здатність людини виконувати оплачувану роботу та широкий спектр соціальних ролей, засвоєних на етапі зрілості); 2) хронологічний вимір (через архаїчне розуміння старості як фізичної непрацездатності до встановлення в законодавстві формалізованого вікового порогу, після якого людина виходить на пенсію незалежно від реального рівня працездатності та функціональних можливостей). Низка дисциплін, виходячи із особливостей власного предмету, методологічних, теоретичних та методичних засобів, досліджують це явище. Статистика та демографія розглядають процеси старіння на генералізованому рівні, обґрунтовують моделі зміни вікової структури суспільства «зверху» і «знизу»: у результаті збільшення середньої тривалості життя населення та зменшення народжуваності. Економіка наголошує на супутніх економічних процесах: змінах на ринку праці, аналізі видатків та заощаджень, навантаженні на систему соціального захисту та ін. У соціальній геронтології увага здебільшого приділяється умовам життя старіючої людини, розробляються заходи з попередження чи пом’якшення негативних чинників зовнішнього середовища, що, зрештою, має на меті продовження активного та повноцінного життя. Соціологічний підхід до проблеми старості та старіння відзначається інтегративністю та охоплює своїм предметним полем соціально-економічний, соціально-психологічний, соціально-культурний, управлінсько-організаційний аспекти проблеми. У соціології використовуються численні підходи до вивчення проблем старості й старіння, найбільш значними серед яких є: символічний інтеракціонізм, теорія конфлікту, феноменологія й етнометодологія.