Становлення українського мовознавства на Закарпатті за часів Чехословаччини

Abstract

Анотація. У статті простежено особливості стану українського мовознавства на Закарпатті після входження краю до Чехословаччини (1919–1939). Подано інформацію про граматики й лексикографічні праці, що були підготов- лені в краї в зазначений період. Акцентовано на тому, що Закарпаття перейшло до складу Чехословаччини після розпаду Австро-Угорщини. Ста- ном на початок 1920-х рр. Закарпаття відставало у мовному плані від інших українських земель; сильні позиції все ще за- ймало язичіє. Такий стан був зумовлений різними чинниками, насамперед спробами мадяризації місцевого слов’янського населення в попередній період. Одною з найбільш помітних спроб унормування мови за часів Угорщини була грамати- ка А. Волошина 1901 року. Після входження краю до Чехословацької Республіки процес унормування української лі- тературної мови на Закарпатті відбувався досить інтенсивно, попри не зовсім сприятливі екстралінгвальні обставини. У статті також простежено особливості мовної політики Чехословаччини щодо Закарпаття в досліджуваний період. Чехословацька влада була зацікавлена в тому, щоб мова закарпатців відрізнялася від загальноукраїнської норми, у Закар- патті існували три різні мовні табори: українофіли (прагнули єдиного загальноукраїнського мовного стандарту), русо- філи (прагнули інтеграції з російською мовою), автохтоністи (відстоювали концепцію, за якою місцеві діалекти – це окрема мова). У період Чехословаччини найбільш запеклі дискусії і конкуренція точилися між першими двома групами. Існування трьох груп – українофілів, русофілів та автохтоністів – активізувало процеси національного самовизначення. Дискусії щодо мовного питання спонукали до розвитку відповідних стандартів і стимулювали вчених до мовознавчих пошуків. У перші роки після входження краю до Чехословаччини на Закарпатті використовували граматику А. Волошина, пізніше – граматику І. Панькевича, А. Штефана та І. Васка, Ф. Агія, Я. Неврлого та ін. Серед лексикогра- фічних праць найбільшу увагу привертають такі: «Русько-мадярска терминологія для школьного и приватного уживаня» О. Маркуша, Е. Фотула та Ю. Ревая (Ужгород, 1923), «Мадярсько-руський словарь» Е. Бокшая, Ю. Ревая та М. Бращайка (Ужгород, 1926), «Латинсько-руський и русько-латинський словарь для низших клас гимназій» К. Заклинського (Ужго- род, 1926), «Мадьярско-руській правничій терминологичный словарь» Е. Торонського (Ужгород, 1925–1927). Ключові слова: українська мова на Закарпатті, Чехословаччина, граматика, словник, мовознавство, український правопис.

Abstract. The article traces the peculiarities of the Ukrainian state linguistics in Transcarpathia after the region entered Czechoslovakia (1919–1939). Information on grammars and lexicographical works is given were prepared in the region during this period. It is emphasized that the Transcarpathia became a part of Czechoslovakia after the collapse of Austria-Hungary. As of the early 1920s the Transcarpathia lagged behind other Ukrainian lands in terms of language; pagans still held strong positions. This condition was caused by various factors, primarily attempts to madarization of the local Slavic population in the previous period. One of the most notable attempts at normalization language in the days of Hungary was the grammar of A. Voloshin in 1901. After region’s entry into the Czechoslovak Republic, the process of normalization Ukrainian literary language in the Transcarpathia was quite intense, despite not entirely favorable extralingual circumstances. The article also traces the peculiarities of the language policy of Czechoslovakia towards the Transcarpathia in the period under study. The Czechoslovak authorities were interested in the Transcarpathian language differing from the all-Ukrainian norm. There were three different language camps in the Transcarpathia: Ukrainophiles (seeking a single all- Ukrainian language standard), Russophiles (seeking integration with the Russian language), and autochthonists (advocated the concept that local dialects are a separate language). In Czechoslovakia the fiercest discussions and competition took place between the first two groups. The existence of three groups – Ukrainophiles, Russophiles and autochthonists – intensified the processes of national selfdetermination. Discussions on the language issue have encouraged the development of appropriate standards and stimulated scholars to search for linguistics. In the first years after the region’s entry into Czechoslovakia, the grammar of A. Voloshin was used in the Transcarpathia, and later the grammar of I. Pankevych, A. Stefan and I. Vasko, F. Agiy, Ya. Nevrly and others. Among the lexicographical works the following attract the most attention: «Russian-Hungarian terminology for school and private use» by O. Markush, E. Fotul and Y. Revay (Uzhhorod, 1923), «Hungarian-Russian dictionary» by E. Bokshay, Y. Revay and M. Braschai (Uzhhorod, 1926), «Latin-Russian and Russian-Latin dictionary for lower grades of gymnasiums» by K. Zaklinsky (Uzhhorod, 1926), «Hungarian-Russian legal terminological dictionary» by E. Toronsky (Uzhhorod, 1925–1927) . Keywords: Ukrainian language in the Transcarpathia, Czechoslovakia, grammar, dictionaries, linguistics, Ukrainian spelling.