Уявлення про душі самогубців в українському фольклорі Закарпаття: етнопсихологічний аспект

Abstract

Анотація. Метою статті є осмислення етнопсихологічної специфіки образів повішеника та потопельника в укра- їнському фольклорі Закарпаття: розгляд ритуалів та забобон, пов’язаних з ними, а також вивчення сюжетів бувальщин, герої яких або контактувати із самогубцями, або ж самі передчасно закінчили своє життя/робили спробу самогубства. Народні вірування про самогубців виникли внаслідок прагнення людини дистанціюватися від внутрішнього зла, від деструктивних думок, які викликали розпач, депресію, небажання жити. Образи повішеника й потопельника, які по- бутують у фольклорі, мають конструктивне значення, оскільки легенди та бувальщини про їх позамогильне життя слугують метафоричним застереженням для людей про недоцільність передчасної смерті. Народні оповіді про по- хоронні ритуали, яким піддається тіло самогубця, акцентують на жорстокості й зневазі соціуму до тіла покійника (забивання колу в серце, підвішування за ноги, насипання до рота скла…), що теж певною мірою є застереженням для людей з неврівноваженою психікою. Протиприродність самогубства народна уява утверджувала через оповіді про не- гативну реакцію стихій, які були осквернені вбивством. Повісельник оскверняв повітря – і підіймався сильний вітер, котрий метафорично розганяв смерть, очищав повітря від енергії скоєного злочину. Потопельник оскверняв воду – і починалися грози, бурі, дощі, які символічно відображали протест водної стихії, її прагнення очиститися від енергії смерті. Народні оповіді пов’язують самогубство з впливом на людину нечистої, демонічної сили. З точки зору психо- аналізу, воно зумовлюється розщепленням свідомості індивіда, впливом на особу темного alter-ego, яке підпорядковує собі дії свідомості («Я»). Персоніфікацією деструктивних думок, які штовхають людину до самогубства, у народних оповідях постає чорт, якого нещасний бачить перед смертю. Зокрема, частіше образ чорта з’являється в бувальщи- нах, пов’язаних із самогубством через повішення: він або підмовляє зневірену людину до переривання власного жит- тя («Чорт підмовляє до самогубства»), або показується перед смертю нещасного, коли той втрачає здатність дихати («Чорт і повішеники»). У бувальщинах, у яких замальовується позамогильне життя самогубців, на повісельника й потопельника проєктуються риси, притаманні образу чорта, – вони тепер теж стають злими, демонічними істотами, котрі прагнуть позбавити життя іншу людину. Зокрема, частіше в народних оповідях таке прагнення приписується по- топельникові, який намагається заманити необережну людину у воду й втопити її («Потопельниця»). Інколи потопель- ник використовує магічну формулу «Мав бути, та нема його», за допомогою якої метафорично попереджає про свій намір забрати людське життя. Водночас жертва не чує голосу потопельника, а застереження отримує інша людина, яка, однак, не здатна зупинити нещасного («Як чоловік утопився»). У бувальщинах, у яких рибалці дивним чином вдається упіймати багато риби завдяки допомозі невидимого помічника, уподібнюються образи потопельника та водяника («По- топець і риба»). Однак, на відміну від водяника, потопельник не має наміру допомагати рибалці, він прагне втопити його. Таким чином, народні оповіді про самогубців окреслюють невтішну перспективу для тих, хто мав намір скоїти самогубство, акцентують на одержимості такої людини чортом (мовою психоаналізу – деструктивним змістом колек- тивного несвідомого) й, очевидно, мають певний психотерапевтичний ефект. Ключові слова: бувальщини, демонологія, душа, образи самогубців, психоаналіз, ритуал, смерть, фольклор За- карпаття, чорт.

Abstract. Aim of the article is to conceptualize ethno-psychological features of the images of a hangman and a drowned man in the Ukrainian folklore of the Transcarpathia: to consider the rituals and prejudice connected with them, and to study the plots of stories the personages of which contacted with the suicides, or who prematurely finished their lives/made assassination attempt. Folk beliefs of the suicides appeared as a result of the people’s desire to distance themselves from inner evil, destructive thoughts which caused despair, depression, unwillingness to live. The images of a hangman and a drowned man, which can be seen in folklore have constructive meaning because legends and stories about their afterlives are metaphorical warning of inexpedience of untimely death to people. Folk stories about funeral rituals emphasize cruelty and disrespect of society to the body of a dead (driving a stake through the heart, hanging by the legs, filling the mouth with broken glass…), to some extent it is also warning to people with the unstable psyche. The artificiality of suicide is described with the help of stories about the negative reaction of nature elements, which were desecrated with the murder. A hangman desecrated air – and a strong wind began to blow, which metaphorically dispersed death, purified the air clear from the energy of committed crime. Drowned man desecrated water – storms and heavy rains appeared which symbolically depicted the protest of the water element, its desire to purify from evil energy of the death. Folk stories connect the suicide with the influence of demonic power on a person. From the point of view of psychoanalysis, it is caused by the fission of consciousness of an individual, the influence of dark alter-ego on a person which controls the actions of consciousness («Ego»). In folk stories, a devil is the personification of destructive thoughts, which make an individual commit suicide. In particular, the image of a devil appears in stories connected with suicide especially hanging: he instigates a disillusioned person to finish the life («A Devil Instigates to Suicide»), or appears before the death when the man loses the ability to breathe («A Devil and Hangmen»). In old stories where afterlife of the suicides described, specific features of the image of a devil are projected to a hangman and a drowned man – they also become evil, demonic creatures who want to take someone’s life. In folk stories, such a desire often is typical to a drowned man, who tries to entice a careless person into the water and drown her/him («The Drowned Maiden»). Sometimes a drowned man uses a magic formula «He has to be, but he is not», with the help of which metaphorically warns about his desire to take human life. At the same time, a victim does not hear the voice, but another person gets a warning who cannot stop unlucky one («How a Man Drowned»). Stories about a fisherman who catches a lot of fish in a strange way with the help of an invisible assistant show the images of a drowned man or a merman. («A Drowned Man and Fish»). However, unlike a merman, a drowned man has no intention to help the fisherman, he wants to drown him. Thus, folk stories about the suicides draw disappointing prospects for those who wanted to make an assassination attempt. It was emphasized that such a person is obsessed with a devil (from the point of view of psychoanalysis – destructive content of collective unconscious) and it evidently has a certain psycho-therapeutic effect. Keywords: stories, demonology, soul, images of suicides, psychoanalysis, ritual, death, folklore of Transcarpathia, devil.