Органи прокуратури як учасники цивільного судочинства за законодавством Російської імперії

Abstract

Наукова стаття присвячена дослідженню історії становлення та розвитку інституту участі в цивільному судо- чинстві органів прокуратури на прикладі законодавства Російської імперії. З урахуванням комплексного аналізу визначено, що в аспекті здійснення цивільного процесу на території України за часів дореволюційної Росії практика участі державних органів у цивільному процесі, не була зовсім невідомою щодо захисту прав і законних інтересів інших осіб. Найбільш розповсюдженим способом захисту прав і законних інтересів інших осіб, була діяльність у ци- вільному судочинстві органів прокуратури. Як досліджено авторкою, основною формою цивільного судочинства за Статутами 1864 р. вважався змагальний процес, тому доручення всіх спірних цивільних справ у спостереження прокурорського нагляду було некоректним із принципами змагального процесу. Внаслідок чого участь прокурора визнавалася необхідною та обов’язковою тільки в цивільних справах, що вимагають особливого урядового піклування. Необхідність допущення осіб прокурорського нагляду пояснювалася тим, що в деяких справах інтереси осіб не могли бути захищені особисто самими потерпілими (малолітніми, божевільними, справи юридичних осіб, пов’язані з казенним інтересом). У цих справах прокуророві ставилося в обов’язок захищати саму силу закону. Прокурор роз- глядався як представник точного розуму діючих законів і захисник, який діяв в ім’я закону в інтересах осіб: юридич- них або фізичних, які в силу певних обставин, не могли самостійно розпоряджатися своїми правами та відстоювати свої законні інтереси у суді при розгляді цивільної справи. Зазвичай прокурор вступав у процес як «другорядна осо- ба», представляючи суду обґрунтувальний висновок, але як виняток міг вважатися і «головною стороною», окрім того мав можливість брати участь як у позовному провадженні, так і в охоронному судочинстві. З урахуванням комплексного аналізу, з’ясовано, що за загальним правилом, захист інтересів фізичних осіб здій- снювалося у цивільному судочинстві як самостійно, так і за допомогою представництва. Цивільно-процесуальне законодавство дореволюційної Росії передбачало поодинокі випадки участі у процесі ін- ших осіб з метою захисту прав і свобод людини і громадянина. Нечисленність таких цивільних справ, відсутність чітких процесуально-правових норм, які б регулювали процесуальне положення органів державної влади, дозволяє стверджувати, що інститут участі прокурора у цивільному судочинстві за часів Російської імперії як інститут цивільно- го судочинства лише починав зароджуватись. В той же час, діяльність органів державної влади з метою захисту прав та законних інтересів інших осіб у цивільному судочинстві здійснювалася через участь прокуратури за результатами здійснення наглядових функцій, а його участь – це виняткові обставини серед загального процесуального порядку. Ключові слова: цивільне судочинство, органи державної влади, органи прокуратури, радянське законодав- ство, Російська імперія.

The scientific article is devoted to the study of the history of the establishment and development of the institute of participation in the civil proceedings of the prosecution bodies on the example of the legislation of the Russian Empire. government agencies. Taking into account the complex analysis, it was determined that in the aspect of the civil process in the territory of Ukraine during the pre-revolutionary Russia was not completely unknown about the protection of the rights and legitimate interests of others. The most widespread way of protecting the rights and legitimate interests of others was to act in the civil judiciary. As researched by the author, the main form of civil proceedings under the Statutes of 1864 was considered a competitive process, so the assignment of all disputed civil cases in the supervision of prosecutorial supervision was incorrect with the principles of the competitive process. As a result, prosecutor involvement was only recognized in civil cases requiring special governmental care. The necessity of admitting persons of prosecutorial supervision was explained by the fact that in some cases the interests of the persons could not be protected personally by the victims themselves (minors, insane, cases of legal entities related to public interest). In these cases, the prosecutor had a duty to protect the very force of law. The prosecutor was regarded as a representative of the exact mind of the laws in force and a defender, in the name of the law, of persons: legal or natural, who, due to certain circumstances, could not independently exercise their rights and defend their legitimate interests in court in civil proceedings. As a rule, the prosecutor entered the proceedings as a «minor person», presenting a substantiated conclusion to the court, but as an exception he could be considered as a «main party», in addition he had the opportunity to participate in both the legal proceedings and the court proceedings. Based on a comprehensive analysis, it was found that, as a general rule, the protection of the interests of individuals was exercised in civil proceedings both individually and through representation. The civil procedural law of pre-revolutionary Russia provided for single cases of participation in the process of other persons in order to protect the rights and freedoms of man and citizen. The paucity of such civil cases, the absence of clear procedural rules governing the procedural position of public authorities, suggests that the institution of prosecutor involvement in civil proceedings during the Russian Empire as an institution of civil justice was only beginning to emerge. At the same time, the activity of public authorities in order to protect the rights and legitimate interests of others in civil proceedings was carried out through the participation of the prosecutor’s office on the results of supervisory functions, and its participation is exceptional circumstances. Key words: civil judiciary, public authorities, prosecutors, Soviet legislation, Russian Empire.