Інститут зобов’язань із безпідставного збагачення у праві європейських країн

Abstract

У статті досліджуються романська та германська моделі нормативного регулювання інституту безпідставно- го збагачення на прикладі законодавства Франції, Нідерландів, Німеччини та Швейцарії. Автор вказує на те, що в основу французької та, відповідно, романської парадигми безпідставного збагачення в частині нормативного регулювання цього інституту покладено принцип закріплення лише окремих видів кондикцій, насамперед позову щодо повернення помилково сплаченого. Теоретично такий підхід, на момент прийняття ФЦК, обґрунтовувався тим, що генеральний кондикційний позов є занадто широким за своїм змістом для потреб правозастосування та по- тенційно призводитиме до можливих зловживань із боку платників (боржників). Германську модель характеризує закріплення на нормативному рівні генерального кондикційного позову, розро- блення детальної типології кондикцій, відмова від визнання помилковості виконання як обов’язкової умови виник- нення обов’язку повернення безпідставно отриманого. Германська модель генерального кондикційного позову не є монолітною, охоплюючи доволі розгалужену типологію кондикцій, розроблену за результатами тривалої роботи німецьких дослідників, з урахуванням потреб судової практики для максимально гнучкого регулювання реальних суспільних відносин з безпідставного збагачення. Резюмується, що кондикційні зобов’язання у праві європейських держав мають складну природу. Поруч з мож- ливістю виокремлення двох основоположних моделей конструювання інституту зобов’язань з безпідставного збага- чення – романської та германської (започаткованих, відповідно, на початку та наприкінці XIX ст. із прийняттям ФЦК та НЦУ), помітні ознаки їх конвергенції у сучасних кодифікаціях цивільного права, зокрема на прикладах Нідерлан- дів та Швейцарії, хоча й зі збереженням ключових рис, притаманних кожній з моделей. Ключові слова: безпідставне збагачення, генеральний кондикційний позов, романо-германська правова сім’я, повернення безпідставно отриманого, condictio indebiti.

The article examines Romanesque and Germanic models of regulation of the unjustified enrichment institute on the example of the legislation of France, the Netherlands, Germany and Switzerland. The author points out that the French and, accordingly, the Romanesque paradigm of unjust enrichment, in the part of the normative regulation of this institute, is based on the principle of fixing only certain types of unjust enrichment claims, first of all, a claim for the return of the wrongly paid. Theoretically, this approach, at the time of the FCC’s adoption, was justified by the fact that the general lawsuit is too broad in its content for law enforcement purposes and could potentially lead to possible abuse by payers (debtors). The German model is characterized by the fixing at the regulatory level of the general claim based on unjust enrichment, the development of a detailed typology of such claims, the refusal to recognize the error of performance as a mandatory condition for the occurrence of the obligation to return unjustly received. At the same time, the German model of general claim is not monolithic, encompassing a rather extensive typology of obligations, developed on the basis of long-term work of German researchers, taking into account the needs of court practice for the most flexible regulation of real social relations with unjust enrichment. In summary, the obligations of unjust enrichments in European law are complex. Along with the possibility of isolation of two fundamental models of constructing an institution of obligations for unjust enrichment – Romanesque and Germanic (started, respectively, at the beginning and end of XIX century with the adoption of the FCC and GCC), are visible signs of their convergence in the modern codifications of civil law in particular in the Netherlands and Switzerland, while maintaining the key features inherent in each model. Key words: unjust enrichment, general claim based on unjust enrichment, Romano-Germanic legal family, return of unreasonably received, condictio indebiti.