Нормативно-правовий механізм забезпечення виконання обов’язків людини і громадянина

Abstract

В статті проаналізовано норми міжнародних договорів з прав людини універсального характеру, членом або учасником яких є Україна. Доведено, що міжнародні договори з прав людини універсального характеру є структурним елементом нормативно-правового механізму забезпечення виконання обов’язків людини і громадянина. Серед таких міжнародних договорів виявлено такі, що містять обов’язки людини і громадянина, а також закріплюють необхідність створення державою-учасницею ефективного нормативно-правового механізму забезпечення виконання цих обов’язків: Загальна Декларація прав людини (ст. 1, ст. 29), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 19, ст. 24), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Преамбула), Конвенція про права дитини 1989 р. (ст. 7). Зазначено, що держави-учасниці цих міжнародних договорів з прав людини взяли на себе зобов’язання зі створення ефективних національ них механізмів забезпечення виконання закріплених в цих договорах обов’язків людини і громадянина і мають добросовісно виконувати ці зобов’язання шляхом вдосконалення національного законодавства (перш за все – конституційного) та практики його застосування. Також акцентовано увагу на проекті Універсальної декларації обов’язків людини та її нормах. Аргументовано, що також структурними елементами нормативно-правового механізму забезпечення виконання обов’язків людини і громадянина є міжнародно-правовий звичай, загальні принципи права, визнані всіма націями, такі допоміжні джерела: міжнародні судові рішення, доктринальні праці найкваліфікованіших спеціалістів з міжнародного права різних націй. Зазначено, що виконання обов’язків людини і громадянина не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй. Зроблено висновок, що в міжнародних договорах з прав людини універсального характеру застосовано універсальний підхід з закріплення обов’язків людини і громадянина