Меморіалізація “Визволителів” у період превентивної радянізації Закарпаття (1944–1946 рр.)

Abstract

У 1944 – 1946 рр. у ході превентивної радянізації Закарпатської України місцева комуністична влада ініціювала радикальні зміни її символічного ландшафту з метою впливу на колективну пам'ять населення. Наслідком цієї політики стала поява в регіоні у 1945 році пам’ятників на честь Героїв Карпат (загиблих бійців Червоної Армії), що полягли на території майбутньої радянської області внаслідок активних бойових дій у жовтні 1944 року. Офіційно меморіалізація загиблих червоноармійців відбувалася як вияв народної ініціативи місцевого населення на знак вдячності за звільнення від фашизму, а в тому числі від «вікового угорського рабства». Однак архівні матеріали та усно-історичні дослідження доводять, що цей процес був елементом традиційної для Радянського Союзу політики пам’яті, який розпочався з ініціативи командування 4-го Українського фронту. У результаті, впродовж короткого терміну, було прийнято низку меморіалізаційних постанов Народної Ради Закарпатської України. Як наслідок в регіоні відбулося укрупнення могил червоноармійців, організовано збір коштів серед населення, розпочато й успішно завершено будівництво пам’ятників на честь загиблих воїнів-визволителів у всіх окружних центрах краю. Особливістю було те, що зведення монументів на честь Героїв Карпат відбувалося задовго до закінчення Великої вітчизняної/Другої світової війни, чого не спостерігалося на інших територіях Української РСР. Одним із інших парадоксів стало те, що, таким чином, вдячність за своє «звільнення від угорського панування» продемонстрували навіть представники угорської національності краю. Ключові слова: Закарпаття, Друга світова війна, пам’ятник Героям Карпат, радянізація, меморіалізація, політика пам’яті, усні спогади.

In 1944 – 1946, during the preventive Sovietization of Transcarpathian Ukraine, the local communist authorities initiated radical changes in its symbolic landscape in order to influence the collective memory of the population. The result of this policy was the appearance in the region in 1945 of monuments in honor of the Heroes of the Carpathians (soldiers of the Red Army), who died as a result of active hostilities in October 1944. Officially, the perpetuation of the memory of the fallen Red Army soldiers took place as a manifestation of the people's initiative of the local population in gratitude for the liberation from fascism, including from the “centuries-old Hungarian slavery”. However, archival materials and oral historical research prove that this process was an element of the traditional Soviet policy of memory, initiated by the command of the 4th Ukrainian Front. As a result, a number of memorial resolutions of the People's Council of Transcarpathian Ukraine were adopted in a short time. As a result, the graves of the Red Army were enlarged, fundraising was organized among the population, and the construction of monuments to the fallen liberators was started and successfully completed in all regional centers of the region. The peculiarity was that the installation of monuments in honor of the Heroes of the Carpathians took place long before the end of the Great Patriotic War / World War II, which was not observed in other territories of the Ukrainian SSR. One of the other paradoxes was that, so, the representatives of the Hungarian minority of the region demonstrated their appreciation for their "liberation from Hungarian domination". Keywords: Transcarpathia, Second World War, monuments to the Heroes of the Carpathians, Sovietization, memorialization, memory policy, oral history.