Мета експлуатації як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони торгівлі людьми

Abstract

Стаття присвячена дослідженню мети експлуатації як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони торгівлі людьми. Обґрунтовано, що вказівка на мету експлуатації у диспозиції норми про торгівлю людьми дозволяє відмежувати злочинне діяння від дій, які кримінально караними не є. Аргументовано, що особи, які вчиняють вербування, переміщення, переховування чи передачу людини, звісно, зацікавлені передусім у матеріальній вигоді, яку бажають отримати завдяки своїм діям. Разом із тим вони діють таким чином, усвідомлюючи, що завербовану (переміщену і т. д.) ними людину надалі експлуатуватимуть інші особи. Підкреслюється, що відповідальність за власне торгівлю людиною настає незалежно від того, чи вчинені такі дії з метою її експлуатації. Мета експлуатації людини є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони для таких форм торгівлі людьми як вербування, переміщення, переховування, передача і одержання людини. Оскільки конструкція диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України може схиляти до висновку, що мета експлуатації стосується не лише вербування, переміщення, переховування, передачі та одержання людини, а й власне торгівлі людиною, вказівку на мету експлуатації запропоновано розмістити перед переліком відповідних форм цього злочину. З’ясовано, що ключовою характеристикою експлуатації є використання людини, завдяки якому особа, котра її експлуатує, отримує майнову чи немайнову вигоду. Підтримано точку зору про те, що у механізмі експлуатації примушування є одним із обов’язкових елементів, ланкою експлуатації, виступає в якості інструменту забезпечення експлуатації. Обґрунтовано, що реалізація мети експлуатації лежить за межами складу торгівлі людьми, а тому експлуатація людини має додатково кваліфікуватися за іншими статтями КК України. Аргументовано, що передбачати в КК України статтю про відповідальність за рабство недоцільно. Чинний кримінальний закон містить достатньо інструментів для ефективної протидії оберненню людини в рабство. Перебування людини в стані раба без її сексуальної, трудової чи іншої експлуатації навряд чи взагалі трапляється в об’єктивній дійсності, а тому має отримувати кримінально-правову оцінку за відповідними статтями КК України. Крім того, саме по собі обернення людини в рабство можливо кваліфікувати як незаконне позбавлення волі, оскільки невід’ємним атрибутом рабства є посягання на особисту свободу людини.