Правові аспекти легалізації обігу та застосування цивільними особами вогнепальної зброї для відсічі збройної агресії Російської Федерації.

Abstract

Сучасна агресія Російської Федерації (РФ) проти України актуалізувала різні актуальні соціально-політичні та кримінально-правові проблеми. Встановлено, що найбільший інтерес у суспільства викликала проблема легалізації обігу та застосування цивільними особами вогнепальної зброї для відсічі збройної агресії РФ. Аналіз нормативних актів дозволив визначити два рівні доступу цивільних осіб до вогнепальної зброї для відсічі збройної агресії РФ: загальний та спеціальний. Загальний визначений законами України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» від 03.03.2022 № 2114-IX та «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії режиму воєнного стану» від 15.03.2022 № 2124-ІХ. Спеціальний визначений Законом України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 р. № 1702-IX та Порядком застосування членами добровольчих формувань територіальних громад особистої мисливської зброї та набоїв до неї під час виконання завдань територіальної оборони, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1448. Аналіз нормативний актів на загальному рівні дозволив визначити, що прогалинами Закону України № 2114-IX є: відсутність чіткої кореспонденції з Законом України № 1702-IX; невірне посилання на постанову Кабінету Міністрів України № 828; відсутність чітких умов щодо застосування зброї. Позитивними моментами є: розширення можливостей не тільки для громадян України, а також для іноземців та осіб без громадянства, щодо отримання та застосування вогнепальної зброї; фактичне виключення кримінальної відповідальності за застосування вогнепальної зброї. Встановлено, що Закон України № 2124-ІХ передбачив нову обставину, що виключає кримінальну протиправність діяння – «Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України» (ст. 43-1 КК України), яка визначає, з одного боку, досить широкі можливості для захисту України; з іншого – передбачає низку умов правомірності діяння, які значно ускладнюють таку діяльність. Доведено, що нормативні акти на спеціальному рівні розраховані більше на мирний період життя (він ускладнений умовами, які в особливий період важко дотримуватися), чітко визначені суб’єкти та засоби захисту, визначені часові межі – під час виконання завдань територіальної оборони. Встановлено невідповідність між переліком засобів захисту, який визначений Законом України № 1702-IX та Постановою Кабінету Міністрів України № 1448. Констатовано, що вказані нормативні акти не мають поширення на всіх цивільних осіб та не дають більш широких можливостей для необхідної оборони.