Концепція неюридичних спорів у судовій практиці України

Abstract

В даній статті розкриваються проблемні питання, пов’язані з реалізацією конституційного права особи на судовий захист. В рамках даного дослідження було проведено порівняння останніх редакцій положень Основного Закону, що визначають компетенцію судів загальної юрисдикції; а також розглянуті окремі думки суддів органу конституційної юрисдикції щодо редакції даної норми. Для досягнення поставленої мети авторами була проаналізована актуальна практика вищого суду в системі судів загальної юрисдикції. На основі цього була сформулювала класифікація спорів, які не підлягають судовому розгляду, а саме справи: які мають політичний характер; що належать до виключної компетенції інших органів, або щодо яких відсутня правова регламентація; щодо яких особою обраний неефективний спосіб захисту; та справи, вирішення яких не матиме правових наслідків для прав, свобод та інтересів особи. Робить застереження щодо запровадження обов’язкового досудового (позасудового) способу врегулювання спору, що суперечитиме попереднім правовим позиціям органу конституційної юрисдикції Досліджується знаменна сутність правосуддя взагалі та роль для нього розгляду справи по суті з винесенням справедливого рішення, де останнє виступатиме одиничним актом суспільної справедливості. Актуалізується питання щодо того, що відсутність будь-якого іншого засобу правового захисту підірве саму суть закону доти, доки він є відмовою в правосудді. Самі ж спори є засобами виявлення права. Проведене дослідження дає можливість дійти до висновку, що окремі види неюридичних спорів, зокрема ті, що законодавчо не регламентовані та ті, що не матимуть безпосереднього наслідку на права та інтереси особи, можуть привести таку особу в стан епістемічної амбівалентності, що є недопустимим у правовій державі.