Архетип вогню в українській новелі: онтологічний дискурс

Abstract

Архетипи відображають певну духовну енергію, яку К.-Ґ. Юнґ назвав «колективною» для всього людства. Вона наповнює не тільки людське буття, а й складає внутрішню суть мистецтва. Архетип у художньому творі, зокрема архетип вогню, передає індивідуальне світосприйняття письменника, тому в художніх образах, що корелюють з архетипами, найчастіше актуалізуються філософування автора, пошуки ним сенсу людського буття. Цей підхід спонукає розглядати архетипи, зокрема архетип вогню, в новелах Марка Черемшини, Федора Потушняка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника крізь призму онтологічної поетики. У новелі Марка Черемшини «На Купала, на Івана» вогонь відіграє ключову роль у міфологічній картині світу, він виступає одним із архетипів світобудови і втілює божественну суть буття людини. У новелах Марка Черемшини «Бо як дим підоймається» та Федора Потушняка «Вогник» архетип вогню стає провідником до сакрального аспекту буття. Вогонь як сонце, що наповнює сенсом не лише людське буття, а й творчість, спостерігаємо у М. Коцюбинського (новела «Intermezzo»). Негативну семантику архетип вогню має в новелі В. Стефаника «Палій». Пропонована стаття доповнює та визначає нові аспекти вивчення української новели у царині архетипної критики та в контексті міждисциплінарних студій.