Перспективи гуманізму крізь призму постмодерної культури

Abstract

Історія гуманізму пройшла довгий шлях розвитку від її становлення у стародавньому світі, класичних її ідеалів в епоху Відродження до трансформації основних уявлень щодо призначення людини у сучасному світі. Гуманізм не втрачає актуальності і до сьогодні, оскільки відображає головні ідеали людського, людяного, що отримують своє смислове значення в добу глобальних викликів сучасного суспільства і пов’язаної з нею кризи духовності. Як світоглядний принцип гуманізм передбачає принцип вільної волі, особливого місця людини у світі та її вільної творчої реалізації, розвиток її особистих якостей, освіченості, почуття власної гідності в інтеграції естетичних і моральних ідей. Сучасне потрактування основних ідеалів гуманізму в контексті глобальних духовно-світоглядних викликів змушує шукати нові шляхи залученості людини як суб’єкта історії через синтез наукового та соціогуманітарного знання. Цьому сприяє інформатизація суспільства, що розширює людські можливості пізнавальної діяльності, формуючи тим самим людину нового типу – «постлюдину» з трансгуманістичним світобаченням. Але попри все, пошуки свого самоздійснення і віднайдення своєї соціальної ролі повинні спиратися на традицію як осередок світоглядного самовизначення кожного з нас та джерело культурної модернізації, а це передумова розвитку успішної, цілеспрямованої, самодостатньої особистості. В сучасній філософії поняття гуманізму перегукується з духовністю, де збереження гуманних основ буття передбачає і формування соціальних і моральних якостей. Тому обґрунтування ідеалів гуманізму та його нове потрактування на тлі соціальних зрушень сучасності стає важливою умовою прогресу суспільства, в якому людина як основний суб’єкт історії покликана зреалізувати себе на основі синтезу ідей і знань, шляхом критичного мислення побудувати своє життя на принципах людяності, моральності, толерантності та соціальної відповідальності створити умови для власного саморозвитку. Цьому сприятимуть цивілізаційні проєкти, основою яких є вибір стратегії розвитку (саморозвитку) не тільки окремої людини, а й її гармонізації відносин зі світом (суспільством, іншими).