Організація соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими дітьми: зарубіжний досвід

Abstract

В Україні сьогодні збільшується кількість неповнолітніх з девіантною поведінкою, яка в багатьох випадках є наслідком дезадаптації дітей і підлітків. Тому проблема дезадаптації дітей, схильних до девіантної поведінки, вимагає значної уваги. Існують різні види дезадаптації неповнолітніх, які можна класифікувати: за інститутами, де відбулася дезадаптація (шкільна, сімейна, групова); за віковими особливостями (дошкільна, молодших школярів, підліткова, юнацька); за особливостями взаємодії особистості із суспільством, оточенням, самим собою (психологічна, соціально-психологічна, соціальна); за ступенем поширеності в різних сферах життя й діяльності (вузька, поширена, широка); за глибиною прояву (поверхова, поглиблена, глибока); за рівнем її вираження (прихована, відкрита, яскраво виражена); за характером виникнення (первинна, вторинна); за тривалістю перебігу (ситуативна, тимчасова, стійка); патогенна дезадаптація як специфічний вид дезадаптації, Щодо причин дезадаптації, то аналіз праць вітчизняних і зарубіжних учених свідчить про наявність різних поглядів щодо причин виникнення дезадаптації у неповнолітніх. Одні з них (переважно медики, фізіологи) вбачають причини дезадаптації в біологічних (суб’єктивних) факторах, інші (педагоги, соціологи, юристи) надають перевагу соціальним (об’єктивним) факторам. Що стосується психологів, то частина з них віддають пріоритет біологічним передумовам виникнення дезадаптації, інші, навпаки – соціальним. Очевидно, більш правомірно говорити про діалектичну єдність і нерозривність біологічного і соціального факторів, але в тих чи інших конкретних випадках слід звертати увагу на первинність або вторинність кожного з них. Зазвичай у підлітків дезадаптація може настати, коли: - не задовольняється потреба підлітка в новій інтимно-особистісній діяльності, приводячи до відчуження, або дана потреба не розвивається, сприяючи розвитку інфантильності; - не задовольняються позитивно або хоча б нейтрально почуття дорослості й потреба в самоствердженні, приводячи до негативного їхнього прояву або навіть до затримки в розвитку особистості; - вчасно не засвоюються позитивні моральні цінності і не беруться на озброєння гідні зразки для наслідування, поступаючись місцем цінностям і зразкам з негативною спрямованістю; - не збігаються «Я-Концепція» і «Я-Ідеал», формуючи неадекватну самооцінку й породжуючи складність розвитку особистості; - не реалізується повністю власне «Я» підлітка, приводячи до дифузії ідентичності ; - не формуються необхідні психологічні захисні механізми при дезадаптуючих впливах. До основних соціальних факторів, які можуть ще більше підсилити дезадаптивний розвиток вікових особливостей підлітків, можна віднести наступні: нестабільність у суспільстві; асоціальність родини або втрата 4 значимості позитивно організованої родини; бездоглядність підлітків; наявність негативних моральних зразків для наслідування; педагогічні помилки вчителів, вихователів; ігнорування навколишніми нової соціальної ролі й соціальної позиції підлітка і т.д. Практика показує, що різні психологічні «пускові» механізми дезадаптації найчастіше з'являються в результаті впливу сукупності тих чи інших факторів. Існуюча сьогодні профілактична система, заснована здебільшого на заходах соціального контролю, суспільно-адміністративного й кримінального покарання, повинна бути замінена на охоронно-захисну профілактику, представлену комплексом заходів адекватної соціально-правової, медико- психологічної й соціально-педагогічної підтримки й допомоги родині, дітям, підліткам, молоді. Чільне місце в системі попередження девіантної поведінки серед неповнолітніх повинна посідати соціально-педагогічна робота з дезадаптованими дітьми і підлітками, оскільки в багатьох випадках саме дезадаптація дітей і підлітків стає поштовхом до протиправних вчинків. Молодіжні проблеми, які є актуальними в Україні, характерні для багатьох зарубіжних країн, зокрема США. Не можна стверджувати, що в зарубіжних країнах всі соціально-педагогічні проблеми молоді успішно вирішуються, зокрема, все ще залишається досить високим рівень злочинності серед неповнолітніх. Проте в США накопичено цікавий досвід організації соціально-педагогічної профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки. Останні десятиліття в США існує стійка тенденція до пошуку ефективних шляхів вирішення молодіжних проблем, пов'язаних з навчанням, розвитком, вихованням і захистом підростаючого покоління. Молодіжна політика на державному рівні передбачає інтеграцію окремих програм і проектів, що стосуються молоді, у єдине ціле при посиленні регулюючої ролі держави. Завдання молодіжної політики зводяться до сприяння вільному розвитку особистості, вирішенню специфічних проблем молодого покоління, а також пошуку можливостей для фінансування відповідних програм. Такий підхід має кінцевою метою всебічний розвиток особистості молодих людей і попередження девіантних проявів. США є батьківщиною ювенальної юстиції. Саме тут створена і функціонує організаційно-педагогічна система, яка об’єднує педагогів, психологів, соціальних працівників, батьків і самих дітей з девіантною поведінкою, спеціальні заклади (виправні центри, бюро молоді, пансіони сімейного типу, відділення для підлітків в психіатричних клініках), а також інші інститути, відповідальні за профілактику і корекцію девіантної (дезадаптивної) поведінки неповнолітніх. Робота з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, давно набула в США системного характеру і багато в чому є зразком для наслідування як в плані правової системи, так і в організації роботи соціальних служб. У досвіді соціально-педагогічної превентивної роботи з неповнолітніми в Сполучених Штатах особливо приваблює інтеграція всіх інститутів (державних, приватних, громадських, релігійних) для вирішення завдань 5

профілактики девіантної поведінки серед молоді. Тому вивчення і аналіз американського досвіду, впровадження окремих ідей роботи з проблемними підлітками у вітчизняний освітній простір, є, на нашу думку, актуальною соціально-педагогічною проблемою. Пропоновані методичні рекомендації можуть використовуватися викладачами і студентами закладів вищої освіти, вчителями загальноосвітніх шкіл, практичними психологами, соціальними педагогами і соціальними працівниками.