Ставлення лікарів до профілактики неінфекційних захворювань – адміністративно-територіальний чинник впливу

Abstract

Мета: охарактеризувати ставлення та діяльність лікарів стосовно здоров’я та визначити поведінкові особливості підгруп лікарів, які працюють у столиці/обласних центрах або в інших населених пунктах. Матеріали і методи. Опитано 167 лікарів, які представляють всі макрорегіони України: визначено рівні поінформованості про міфи щодо неінфекційних захворювань, локус контролю, погляди на ефективність профілактичних заходів, вплив на здоров’я окремих чинників оточення. Оцінку результатів здійснювали на основі даних дескриптивної статистики, статистичну вірогідність різниці показників визначали методами попарного порівняння з поправкою Бонфероні та дисперсійного аналізу. Результати. Порівняння оцінок респондентів показало нечисленні відмінності між лікарями, які працюють у м. Києві та обласних центрах (група А), та лікарями, які працюють в інших населених пунктах (група Б). Лікарі продемонстрували досить високу поінформованість про заходи профілактики неінфекційних захворювань, водночас не завжди здійснювали практичні заходи, спрямовані на підтримку здоров’я. Відповідальність за здоров’я лікарі з обох підгруп покладали на саму особу, лікарів та близьке оточення, а найменше очікували від волонтерів, ВООЗ та преси. Опитані високо оцінили потребу дітей дотримуватися правил здорового способу життя, передусім – дотримання правил безпечного сексу. Мешканці обласних центрів вважали вплив на здоров’я свого фінансового стану та традицій у родині менш сприятливим, ніж лікарі, які живуть у решті населених пунктів. Висновки. При порівнянні оцінки респондентами популярних тверджень щодо неінфекційних захворювань, осіб та інституцій, що несуть відповідальність за здоров’я людини, поглядів на ефективність профілактичних заходів, впливу на здоров’я окремих чинників оточення не виявлено значних відмінностей між лікарями, які працюють у м. Києві та обласних центрах, та лікарями, які працюють у інших населених пунктах. Переоцінка респондентами складності заходів профілактики неінфекційних захворювань свідчить про необхідність більш детального та доступного представлення спектра можливих заходів сприяння здоров’ю для ефективнішої профілактики.