Measures to counter the COVID-19 pandemic and the permissibility of human rights restrictions

Abstract

Following the declaration of a pandemic caused by the SARS-CoV-2 virus, the EU and Ukraine have taken various measures to prevent infection and protect the health of citi zens, including: mandatory obervation (most countries); introduction of the rules of re sponsibitity for violation of quarantine restrictions (usually administrative, but criminal liability is also possible); closure of educational and entertainment facilities, as well as pub lic catering establishments (remote operation of educational facilities is allowed, as well as operation of public catering establishments with food delivery); obligation to wear masks; prohibition of movement of groups of persons; maximum transfer of employees to remote work; ban on operation of most companies (introduced by Italy and Spain); closing borders; curfew (introduced in Italy, Spain and Georgia); self-isolation of persons belonging to risk groups. Ukraine has implemented all these measures, except for curfew and closure of all enterprises. Implemented measures in most countries have restricted: freedom of movement and peaceful assembly of citizens; the right to private and family life; protection of personal data; freedom of religion (most European countries and Ukraine have banned services and other religious ceremonies with gatherings); the right to medical care (in many countries, citizens have limited access to non-life-saving medical services, including dental, preven tive medical services, non-urgent operations, etc.) and others. In the context of the fight against the COVID-19 pandemic, states relied on various types of measures, which allowed us to distinguish three models: “hard” model (USA and most European countries and Ukraine); the “minimum intervention” model (introduced in South Korea); the “maximum public awareness” model (in Sweden). The question of the proportionality of measures taken by the state to counter the COVID-19 pandemic may be considered by the ECtHR regardless of whether the state has made a declaration of derogation, and the establishment of a violation of a particular right will depend on the specific situation in the country, scope and length of applied measures, as well as their feasibility and effectiveness.

Після оголошення пандемії спричиненої вірусом SARS-CoV-2 держави ЄС та Україна вдалися до різних заходів з метою попередження інфікування та захисту здоров’я громадян, зокрема: обов’язкова обсервація (більшість держав); застосування відповідальності за порушення правил карантину (як правило адміністративної, проте можлива і кримінальна відповідальність); закриття освітніх та розважальних закладів, а також закладів громадського харчування (допускається робота освітніх закладів дистанційно, а також робота закладів громадського харчування із доставкою їжі); запровадження носіння масок; заборона пересування групами осіб; максимальне переведення працівників на дистанційну роботу; заборона роботи більшості підприємств (запровадили Італія та Іспанія); закриття кордонів; комендантська година (запроваджено у Італії, Іспанії та Грузії); сомоізоляція осіб, що належать до груп ризику. Україна запровадила всі перераховані заходи, окрім комендантської години та закриття всіх підприємств. Запроваджені заходи у більшості держав обмежили: свободу пересування та мирні зібрання громадян; право на приватне та сімейне життя; свободу віросповідання (більшість європейських держав та Україна запровадили заборону проведення служб та інших релігійних церемоній із зібранням людей); право на медичну допомогу (у багатьох державах громадяни обмежені у доступі до медичних послуг, які не пов’язані із рятуванням життя, у тому числі стоматологічні, профілактичні медичні послуги, не термінові операції і т.п.) та інші. У ході дослідження ми дійшли висновку, що в умовах боротьби з пандемією COVID-19 держави вдавалися до різного типу заходів, що дозволило нам виділити три моделі: «жорстка» модель (США та більшість європейських держав і Україна), модель «мінімального втручання» (запроваджена у Південній Кореї), модель «максимального інформування населення» (у Швеції). Питання про пропорційність вжитих державою заходів у протидії пандемії COVID-19 можуть бути предметом розгляду у ЄСПЛ незалежно від того, чи зроблено державою заяву про деррогацію, і визнання порушення певного права особи буде залежати від конкретної ситуації в державі, обсягу та тривалості запроваджених заходів, а також їх доцільності та ефективності.