Constitutional human right inthe context of the COVID-19 challenge

Abstract

The purpose of the article is research the interaction between human rights and measures to protect public health in the face of new legal challenges posed by COVID-19 through the disclosure of key legal standards to combat pandemic threats; study of the problem of restriction of the constitutional right to peaceful assembly and mass events; to analyze aspects of the implementation of the constitutional right to education in a pandemic crisis and the issue of restriction of freedom of movement. The article examines the interaction between human rights and measures to protect public health in the face of new legal challenges posed by COVID-19 through the disclosure of key legal standards to combat pandemic threats; study of the problem of restriction of the constitu tional right to peaceful assembly and mass events; to analyze aspects of the implementation of the constitutional right to education in a pandemic crisis and the issue of restriction of freedom of movement. The author’s methodological analysis included a number of philosophical, general scientific and special sci entific methods. In particular, the method of comparative jurisprudence was used to analyze the experience of a number of countries in allowing the restriction of human rights. The comparative method contributed to the gen eralization of knowledge in the field of medicine, law, public administration, psychology, etc. Synergetic aimed at the binary nature of legal reality and uncertainty in a pandemic crisis. The positions of scientists and institutional international bodies on the legitimacy of restrictions on human rights are represented, the position is motivated by a casual dimension. The author reveals the key standards of counteracting pandemic threats, special attention is focused on the problem of restricting the constitutional right to peaceful assembly and mass events. The difficulties of realization of the constitutional right to education in the conditions of pandemic crisis are pointed out and also questions of legality and non-discrimination in the field of freedom of movement are raised. An analysis of the experience of a number of countries has shown that in most countries, the rules of exclusive action allow for restrictions on human rights or certain deviations from the general mechanism of their implemen tation in times of health threats and/or national emergencies. However, in accordance with international law, as well as constitutional law in democracies, such measures must be necessary, proportionate and reasonably linked to legitimate public aims. It is stated that state anti-epidemiological measures deprive citizens of the opportunity to properly exercise their constitutional rights, including the right to peaceful assembly, mass events, the right to education, and free dom of movement. Please note that the introduction of measures to prevent diseases that threaten public health should be exclusively for this purpose and should be motivated by critical necessity and not by political motives and interests. Restrictions must pursue a legitimate aim, demonstrate the exact nature of the threat and be propor tionate according to that aim. This should demonstrate the direct and immediate link between the implication and the threat. The conclusion states that the restrictions imposed by the application must comply with strict proportionality tests. Restrictions should not be too broad, they should be the least intrusive. Key words: pandemic crisis, constitutional human rights, public health, right to peaceful assembly, mass events, right to education, freedom of movement.

Метою статті є дослідження взаємодії права людини та заходів захисту здоров’я населення в умовах нових правових викликів зумовлених COVID-19 через розкриття ключових юридичних стандартів протидії пандемічним загрозам; дослідження проблеми обмеження конституційного права на мирні збори та масові заходи; проаналізувати аспекти реалізації конституційного права на освіту в умовах пандемічної кризи та питання обмеження свободи пересування. Авторський методологічний аналіз включав низку філософських, загальнонаукових та спеціально наукових методів. Зокрема метод порівняльного правознавства застосовувався для аналізу досвіду низки країн щодо допущення обмеження прав людини. Компаративний метод сприяв узагальненню знань у сфері медицини, права, громадського управління психології тощо. Синергетичний спрямував на бінарність правової реальності та невизначеність в умовах пандемічної кризи. Репрезентовані позиції науковців та інституційних міжнародних органів щодо правомірності обмеження прав людини, мотивовано позицію казуальним виміром. Автором розкрито ключові стандарти протидії пандемічним загрозам, окрему увагу сконцентровано на проблемі обмеження конституційного права на мирні збори та масові заходи. Вказано на труднощі реалізації конституційного права на освіту в умовах пандемічної кризи а також піднято питання правомірності та недискримінації в сфері свободи пересування. У статті відображено, що більшості країн нормами виключної дії допускаються обмеження прав людини чи певні відступи від загального механізму їх реалізації у період загрози охорони здоров’я та/або при національних надзвичайних ситуаціях. Однак відповідно до міжнародного права, а також конституційного права у демократичних державах, такі заходи мають бути необхідні, пропорційні та розумно пов’язані з законними суспільними цілями. Констатовано, що державні проти епідеміологічні заходи позбавляють можливості громадян належним чином реалізувати свої конституційні права, зокрема право на мирні збори, масові заходи, право на освіту, можливість свобода пересування. Звертаємо увагу, що введення заходів запобігання хворіб, що загрожує громадському здоров’ю винятково має стосуватися зазначеної цілі та повинно бути мотивовано критичною необхідністю, а не політичними мотивами та інтересами. Обмеження повинні переслідувати законну мету, демонструвати точну характер загрози та бути пропорційними цій меті. Це має продемонструвати прямий і безпосередній зв’язок між виразом і загрозою. У висновку зазначено, що обмеження, встановлені заявою, повинні відповідати суворим тестам на пропорційність. Обмеження не повинні бути занадто широкими, вони повинні бути найменш нав’язливі заходи.